Хоч Польща країна насправді чудова,
Та плаче там жінка, бо хоче додому…
Житло надали, допомоги багато,
А діти питають щоденно про тата.
В Іспанії тепло, бо південь Європи,
Але всі думки про холодні окопи.
В Німеччині пиво, в Італії - кава
«Коли вже додому?» - питання до мами.
Одна десь у Бельгії, наче б то рада,
Тут друзі і вафлі, тут смак шоколаду
Та сумно щовечора, бо аксіома:
На світі найкраще буває удома!
Румунія також доволі привітна,
Тут ціла родина, бо багатодітна.
Здається живіть, що для щастя ще треба,
А їм би додому, під мирнеє небо…
Хтось навіть осів, повертатись не буде.
Хоч знає, суспільство,за «зраду» засудить,
Бо людям, на жаль, дуже часто здається,
Що всім, окрім них, дуже легко живеться.
А що на душі, то ніхто не спитає,
У того, хто дім свій навік покидає.
А рішення те дуже важко дається,
Бо серце, воно з Батьківщиною б’ється.
У Франції смачно, у Чехії чисто,
Весна в Нідерландах доволі барвиста
В Литві прохолодно, але добрі люди,
Проте, як удома, ніде вже не буде…
Не радують щирі усміхнені лиця
В красивій, чужій європейській столиці.
Бо хочеться в батьківську хату, на ґанок,
І фірмовий мамин пиріг на сніданок.
В обійми коханого теплі і щирі,
І хочеться в спокої, хочеться в мирі
Прожити до старості…
Бо аксіома:
Ніде на землі не буває, як вдома.
Юлія Олефір
