Хоч я мину, як все в житті минає,
Нема нічого так, щоб назавжди.
Мене у слові кожен розпізнає,
Навік залишу там свої сліди.
Допоки осінь десь моя далеко,
В зеніті літо і роки мої,
Почуй мене, о мій лелеко,
Не відлітай в краї свої.
Не лиш мене з журбою наодинці,
Мені ж бо з світом ще поговорити,
Слова пустити дзвоном із дзвіниці,
Хай я мину, та в них залишусь жити.
© Сергій Ущапівський
