"Хіба ревуть Воли..?" Панас Мирний . Цифровий диктант

ЦИФРОВИЙ ДИКТАНТ

«Упізнай героя за цитатною характеристикою»

1. «Маленька, кругленька, швидка й жвава, одягнена в зелене убрання, між високим зеленим житом, — вона здавалася русалкою. Чорне кучеряве волосся, заквітчане польовими квітками, чудовно вилося коло білого чола; тоненькі пасма того чорного, аж полискуваного хмелю спадали на біле, рум’яне личко, як яблучко наливчате; очі оксамитові, чорні, — здається, сам огонь говорив ними… Дві чорні брови, мов дві чорні п’явки, повпивалися над очима, злегенька прикритими довгими густими віями. Сама — невеличка, метка й жвава, з веселою усмішкою на виду, вона так і вабила до себе. Зелена байова керсетка, з червоними мушками, червона в букетах спідниця, на шиї дорогі коралі, хрести, золоті дукати — усе гарно пристало до хорошої дівоцької вроди».

1. «…бідна, некрасива дівчина, уже таки й літня, що жила в сусідах, удвох з старою матір’ю. «…суха, як опеньок, тиха, бідненько зодягнена…», «як підстрелена горлиця».

1. «…стара-стара, як молоко біла, як сухар суха»… Старе тіло тремтіло, колихалося, стара голова не здержувалась на в’язах — хилилася на груди. …болісно піднімала її і тяжко стогнала».

1. «…молода, весела, щебетуха, працьовита …низенька, чорнявенька, не дуже хорошої вроди дівчина… весела, моторна й робоча…, хоч і невелика красуля».

1. «Як же дійшов до літ та убрався у силу, — біда з ним та й годі! Високого зросту, бравий, широкоплечий, як із заліза збитий, а до того ще меткий, як заєць, співун-реготун… Хороший з лиця — повновидий, рум’янець на всю щоку, з чорними веселими очима, лискучим усом, — він був перший красень на селі».

1. «На йому сорочка чорна-чорна, полотна не знать, та ще й порвана; штаненята — саме ґноття висить на очкурі — позасукувані аж за коліна».

1. «На перший погляд йому, може, літ до двадцятка добиралося. Чорний шовковий пух тільки що висипався на верхній губі, дек колись малося бути вусам; на мов стесаній борідці де-где поп’ялося тонке, як павутиння, волоссячко. Ніс невеликий, тонкий, трохи загострений; темні карі очі – теж гострі; лице довгобразе – козаче; ні високого, ні низького зросту, – тільки плечі широкі та гуди високі… Оце й уся врода. Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. одно тільки в цього неабияке – дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою тугою…»

1. «...до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда, Між парубками він поводивсь звисока. Як же случалося йому вийти на улицю або піти куди на вечорниці, він зараз пускав їм ману у вічі. Де, мов, ви бували? що видали? Що ви знаєте?.. Ось як я був… отам і там!..»

1. «Напряде отак літ за двоє, оснує, витче, та й сорочка є; виб’є – спідницю пошиє, юпку… У вибійчаному і в свято ходила. Другі у плахтах та запасках, голови шовковими платками понав’язують, а Мотря з вибійчаної юпки та спідниці-не вилазила. Біленькою хусткою зав’яжеться та й шмарує… Ото буденне й празникове?»

1. «Як минуло їй п’ятнадцять літ… кинулись у вічі тонкі на шнурочку брови, блискучі, хоч і сірі, очі й волосся, як льон, біляве і личко, як рожа, рум’яне… «Знаючи красі своїй ціну, вона торгувала нею, як жид крамом, не пропускаючи випадку зірвати найбільше, а то й підголити».

1. «Сорочка на йому чорна; штани вибійчані, підсукані аж до колін; за спиною вірьовкою навхрест перев’язана одежа; через праве плече, на палиці. перекинута торба – мабуть, з харчю, та пара шкапових чобіт. На взір – чоловік середніх літ. Чорні, як гайворон, уси починали вже по краях рудіти; борода стирчала чорна, остюкувата, давно, мабуть, не бачіла скіска».

1. «Немає тепер у мене нічого – ані-ні!.. Що тепер я?.. Людський попихач, наймит?.. Пропало… все пропало!.. І добро, і душа пропала… бо немає правди на світі… Ав се люди, все люди… Вони в мене й батька одняли, людоїди; вони мене ще змалку ненавиділи – з іграшок прогонили, йшли повз хату, одхрещувались… Я малим був, а все бачив… За чортеня щитали… Я чорт.. е-е… Я чорт… над чортами чорт!»

В І Д П О В І Д Ь