Розробка теорії методів навчання пройшла довгий шлях. Уже в 30-ті роки були різні підходи до визначення методів. М.М.Пістрак так характеризував методи: "Методом навчання у найзагальнішому розумінні слова ми називаємо спосіб передачі знань і розпитку в учнів умінь і навичок. Методи навчання - це знаряддя в руках вчителя, це спосіб його дії по відношенню до учня і способи роботи учня під керівництвом вчителя".
П.М. Шимбарьов розглядав метод навчання "як шлях, за допомогою якого вчитель організує, спрямовує і керує роботою учнів щодо оволодіння ними основами наук".
У цих визначеннях підкреслювалася провідна роль учителя в навчальному процесі.
У педагогічній літературі 40-50-х рр. поняття "метод навчання" визначалось як "той засіб або той шлях, за допомогою якого вчитель, спираючись на свідомість і активність учнів, озброює їх знаннями, уміннями і навичками".
У деяких роботах при визначенні поняття "методи навчання" враховувалась не тільки діяльність вчителя, але і діяльність учнів. З цих посилок виходили М.М.Верзілій, Б.Е.Райков, Б.П.Єсипов, М.К.Гончаров, М.О.Данилов, Є.Я.Голант. Ця точка зору отримала подальший розвиток і стала провідною в середині 60-х років, Було поставлено питання про множинність методів і недопущення універсалізації того або іншого з них. Значну увагу було приділено вербальним методам.
У 60-80-ті роки розробка теорії методів навчання обумовлювала дослідження навчання як цілісного процесу, як взаємодію тих, хто навчає, і тих, хто навчається. Це знайшло віддзеркалення у визначенні методів навчання як способів організації пізнавальної діяльності учнів, яка забезпечує оволодіння знаннями, методами пізнання і практичної діяльності. "Методи навчання - це упорядкована за певним принципом спільна цілеспрямована діяльність учителя і учнів, що являє собою систему прийомів або способів і спрямована на розв'язання навчально-виховних завдань".
Найбільш поширеним стало визначення: "Методи навчання - це впорядковані способи взаємозв'язаної діяльності вчителя й учнів, які спрямовані на досягнення мети освіти".
У педагогічній літературі, поряд з терміном "метод", зустрічається термін "прийом", тобто деталь методу. Прийом не має самостійного навчального завдання, а підпорядковується тому завданню, яке виконується даним методом. Але за різних умов метод може стати прийомом. Існує і термін "засіб навчання", тобто те, за допомогою чого здійснюється навчання: книги, словники, наочні посібники, технічні засоби тощо. У педагогічній літературі головним чином називаються такі методи: розповідь, пояснення, лекція, бесіда, робота з підручником, книгою; ілюстрація, демонстрація, лабораторні роботи; письмові, графічні роботи; самостійне спостереження; робота на ділянці, у майстерні; вправи, розв'язання задач, практичні роботи, екскурсії, повідомлення учнів, заучування матеріалу підручника, використання засобів мистецтва, експеримент, застосування знань за нових умов, творчі усні і письмові роботи, дослідницька робота, повторення тощо.
Для свідомого застосування цих методів у процесі навчання необхідна певна їх класифікація. Єдиної класифікації методів навчання в сучасній дидактиці немає. Тому подамо класифікацію методів на основі різних ознак. Одна з класифікацій - за джерелами здобуття знань, згідно з якою всі методи навчання поділяються на словесні, наочні та практичні (М.М.Верзілін, Є.Я.Голант, Є.І.Перовський). М.М.Скаткіним і І.Я.Лернером була запропонована класифікація методів навчання за характером пізнавальної діяльності школярів: пояснювально-ілюстративний (або інформаційно-рецептивний), репродуктивний (відтворюючий), проблемного викладу, частково-пошуковий (або евристичний), дослідницький. Поділ методів на продуктивні і репродуктивні автори вважали умовним, оскільки будь-який акт діяльності без репродуктивного неможливий. У розробці теорії методів навчання важливе місце займали питання бінарного підходу до їх визначення і класифікації. Класифікація методів навчання на бінарній основі була розроблена М.М.Левіною, М.І.Махмутовим. Вона будувалася за принципом поділу методів на методи викладання і методи учіння, що розглядалися в сукупності.
І.В.Харламов визначає п'ять груп методів навчання:
метод усного викладення знань педагогом і активізація пізнавальної діяльності учнів - розповідь, пояснення, лекція, бесіда, метод ілюстрації;
методи закріплення навчального матеріалу: бесіда, робота з підручником;
методи самостійної роботи учнів, спрямовані на осмислення й засвоєння нового матеріалу: робота з підручником, лабораторні роботи;
методи навчальної роботи по використанню знань на практиці й вироблення умінь і навичок: вправи, лабораторні заняття;
методи перевірки й оцінки знань, умінь, навичок школярів: спостереження за роботою учнів, усне опитування, контрольні роботи, програмований контроль, перевірка домашніх завдань тощо.
У дидактичній науці існують й інші підходи до визначення і класифікації методів навчання:
за категоріями теорії пізнання (дедуктивний і продуктивний, чуттєвий і абстрактний, теоретичний і практичний);
за розумовими операціями (аналіз, синтез, узагальнення, класифікація, систематизація, абстракція);
за дидактичними функціями (методи первісного засвоєння, узагальнення засвоєного, контролю і перевірки);
за основними позиціями і дидактичними принципами (методи зв'язку навчання з життям, методи наочності тощо);
за формами організації процесу навчання (екскурсії, методи навчання на виробництві);
за ступенем активності учнів - методи активні й пасивні.
З наведеного видно, що майже у кожного з підходів своя система класифікації, але жодна з них не охоплює всі істотні боки навчання.
Тому безперечної в логічному відношенні, достатньо обґрунтованої і тому загальновизнаної класифікації методів навчання створити ще не вдалося. Проблема методів навчання належить до числа тих проблем, які не зразу піддаються розв'язанню. її не можна вважати остаточно вирішеною і зараз, про що свідчить численність різних точок зору на номенклатуру і принципи її класифікації.
