Коли матінка зайшла у глибокі роки ,
Посадила своїх діток по обидва боки
І давай добро ділити придбане із віком ,
- Хочу вам подарувати і любов , і втіху .
Щоби знали й не забули , недарма прожила ,
Кожна хустка, яку маю , як життєва книга .
Часом було й сумувала... та ішла по ліки ,
Діставала всі хустини , вони ж бо як діти .
Веселили моє серце , душу зігрівали ,
І зі мною вони часто свято святкували .
Одягну бувало хустку , як іду до храму
чи у гості при неділі або не забаву .
Кожий раз нову хустину я собі купляла ,
Не злічити скільки саме ви подарували .
Берегла їх , дорожила , як великим скарбом ,
Бо що жінку так прикрасить , як хустина гарна ?
Споришем мої стежини густо заростають ,
Важко дихати , ходити , бачу час втікає ,
Поки серце моє б'ється і ще світлий розум ,
Поділити , мої діти , вас багатством хочу .
Наймиліший , найдорожчий я вам скарб лишаю ,
В кожну хустку оберегом я любов вкладаю .
Бо хустина , як калина , в ній краса і врода ,
В ній чарівність і жіночість , і незмінна мода .
Пам'ятайте , мої діти , дуже їх любила ,
Бо хустина - ніжність , легкість , як пташинні крила .
І для вас нехай же стане цінністю святою ,
Нехай буде кожна хустка серцю дорогою .
Носіть , донечки рідненькі , і мене згадайте ,
Я вас прошу , дуже прошу , їх не викидайте .
Жінка вроджена для хустки , чоловік для шапки ,
Та усе перемішалось , тому й такі сварки .
Кожен має свою справу , обов'язок роду ,
І багато що змінилось , навіть і погода .
Вас , рідненькі , дуже прошу , хустки одягати ,
І традицій свого роду прошу не цуратись .
... А оцю собі залишу на прощання з вами ,
Щоб її у час розлуки мене зав'язали .
Ви ж бо знаєте , любила гарно одягатись ,
Заповіт мій , це не значить , що нам час прощатись .
Хай хустина для вас стане оберегом долі ,
Як хустину одягати ? - це у вашій волі ,
Тільки хочу милуватись , бачити і знати ,
Мої донечки прекрасні , як розкішні маки .
Автор: Тамара Франчук-Шандрук
