Як мишеня Пік зустрівся з Зимою та Весною
Маленьке мишеня на ім’я Пік, дуже сильно любило свою матусю, яка, як і кожна мама на світі, бажала своєму малюку тільки добра. Тому постійно нагадувала Піку, наскільки важливо вчитися й отримувати нові знання.
Звісно, Пік з цим повністю погоджувався. Він дуже відповідально відносився до кожного уроку, слів вчителів й ніколи не забував робити домашні завдання.
Кожного ранку мишеня перш ніж піти до школи, не забувало вмитися та почистити зубки. Адже, як ви пам'ятаєте, Пік був вкрай чистеньким та охайним мишеням. Потім Пік брав невеликий портфель, сплетений з гілочок верби, в який заздалегідь складав все необхідне: шматочки паперу, на яких мишеня записувало все-все, що мало знати кожне мишеня, навчаючись в школі. Наприклад: як має поводити себе мишеня? Які виклики стоять перед сучасним мишеням: всі за і проти дружби з котами? Як мишенятам жити поряд із людьми і не наносити шкоди їм, їхньому майну та не лякати їх посеред ночі своєю появою… і це далеко не все, що мало вивчити кожне мишеня під час навчання!
Далі, Пік клав до портфеля грифель, який йому подарувала матуся і закидуючи портфель за спину, обіймав матусю та поспішав до мишачого “класу”, а точніше так званої кімнати-нори, яку мишеня називало - “класом”, бо одного дня почуло це слово від когось з людей.
І от, нарешті Пік разом із іншими мишами заходив до “класу”. Кожен з мишенят сідав на своє місце. Замість стільців, в них були кісточки з-під вишень, столи заміняли невелички камінці, а замість ламп стояли залишки від свічок, які й освітлювали приміщення.
Не встиг Пік дістати все необхідне із свого портфеля, щоб якомога скоріше приступити до навчання, як вчителька - дуже мудра миша, покликала його:
- Піку, сходи до бібліотеки і принеси нам, будь ласка, книгу про місце мишей у сучасному світі і чому не варто вірити в дива?
Мишеня слухняно підвелося і пішло до бібліотеки. Хоч і подумало про себе, що на жаль цього разу не погоджується з вчителькою. Бо дива існують і вони трапляються. З ним - точно! Варто лише згадати, як він врятував матусю, коли здавалося, вони вже втратили один одного назавжди, або як він подружився з Босоркуном і подарував йому пір’їнку чи як кіт пригостив його цукеркою заради дня народження матусі. Тож він продовжив згадувати пережиті ним пригоди, поки йшов до невеличкого куточка, який знаходився між коридором на одній із сходинок.
Залишалося спуститися на третю сходинку. Адже за нею і була бібліотека. Проте Пік задумався і пропустив потрібну сходинку. Замість цього він став на четверту, яка загойдалася під його лапками і голосно скрипнула. Мишеня зойкнуло від неочікуваності і підстрибнуло вгору. Дошка, на якій він тільки-но стояв перевернулася і Пік полетів вниз.
Здавалося падав він дуже довго, доки нарешті не приземлився і не покотився… куди і сам не знав. Та хіба це важливо? Пік мріяв згадував про дива і от здавалося, ще зовсім трохи і одне з них знову на нього чекає.
Тож коли він нарешті зупинився, підвівся на лапки та озирнувся по сторонах. Довкола було темно. Поступово оченята звикли до темряви і він розгледів деякі предмети. На підвал, в якому йому одного разу довелося побувати або ту ж бібліотеку - це приміщення не було схожим.
- Де я? - тихенько спитав Пік сам себе та зробив крок вперед і от диво, знову під його лапками захиталася дошка і ніби сама відкрилася. Пік як і попереднього разу полетів вниз.
Це повторилося з ним кілька разів. Піку здалося, що тепер він не те, що знаходиться під будинком, в якому жив разом із матусею та іншими мишами, а взагалі, в якомусь підземеллі. Лапки застрягли в снігу і йому коштувало неймовірних зусиль, аби витягнути їх звідти.
Пік вкотре озирнувся. На відміну від попередніх поверхів тут не було настільки темно. Хіба холодно. Мишеня помітило, що якщо зробити кілька кроків, там в кутку, що попереду, буде світліше.
Мишеня сміливо попрямувало туди й помітило величезний чан, в якому варився справжнісінький сніг, який кружляючи, піднімався вгору і вилітаючи звідти стежкою у повітрі, летів вгору. Так! Саме сніг! Проте чан той перемішував хтось невидимий такою величезною ложкою, або вона крутилася сама. Здавалося, що знадобиться не одна сотня мишей, аби зрушити її з місця. А тут чарівна ложка ворушиться сама.
Пік завжди відрізнявся допитливістю та рішучістю, тож замість того, щоб спробувати звідси втекти, навпаки підійшов до чана і зазирнув всередину і побачив, звісно, ж сніг. Такий великий, лапатий…
Не встиг він подумати, куди все-таки потрапив, як ложка в чані перестала перемішувати сніг і його в чані з кожною миттю ставало все менше. Пікові довелося стати на задні лапки і витягнути голову якомога вище аби побачити, що сніг дійсно кудись щезає. Замість снігу в чані почали з'являтися квіти. Кружляючи вони піднімалися вгору і кудись щезали.
- Піку, хіба мишам можна бути тут? - звернувся до мене чийсь мелодійний голос.
Пік озирнувся і побачив перед собою саму - Весну. Вона стояла переді мною зіткана з квітів. Кожен її крок лишав за собою сліди з різнокольорових пелюсткок. У волоссі мерехтіли метелики та пташки, які перебирали коси, що були схожі на справжню веселку.
- Ви - Весна. - промовив ввічливо Пік.
- Так. Обережніше біля чану, він чарівний, - всміхнулась вона.
- А куди подівся сніг? - спитало мишеня.
- Сьогодні перший день весни і снігу не буде до наступної зими. Прийшов мій час.
- Я би не поспішала. - почувся крижаний голос і ми з Весною озирнулися та побачили, як не складно було вже здогадатися - Зиму. На відміну від Весни вона була повністю зіткана із снігу. - Кожні чотири роки я маю ще один день задля лютих холодів, а ти поспішила випустити квіти, метеликів із сплячки на один день раніше, - і перш ніж Весна і мишеня встигли що-небудь сказати, як Зима махнула рукою та в чані замість квітів знову почав з'являтися сніг. Квіти що були в ньому тепер одна за одною замерзали та падали в чан.
- Досить! - Пік виступив вперед. - Якщо Весна вступила в свої права, - ви не можете знищувати квіти. Подивіться, вони ж замерзають, - і Пік вказав на квіти. - Крім того, є такі роки, коли ви - Зимо, затримуєтесь і лютуєте на землі набагато довше й не дивитися на дні календаря. - мишеня дуже пишалося, що завдяки нашій мудрій вчительці навчилося користуватися календарем, який вигадали люди.
- Піку, ти теж можеш замерзнути. Як ти потрапив сюди?
- Я, я, йшов за книгою і ось я тут, - зізнався Пік.
- То може тобі варто повернутися до свого класу, - порадила мені Зима.
- … ложка, вона чарівна, зупини її, - прошепотіла Весна, а сама виступила вперед, щоб відволікти Зиму.
“Ложка”, - повторив Пік про себе і стрімголов кинувся до чану. Що тут сказати, коли віе думав, що знадобиться сотня мишей, аби зрушити її з місця, він був правий. Вона дійсно була важка. Проте відступати Пік не збирався. Мишеня бачило, як квіти одна за одною замерзали і не піднімалися вгору, щоб полетіти туди, куди їм треба.
Тож єдине, що йому залишилося це застрибнути на край ложки і розгойдати її. Врешті вона випала з чана і сніг перестав з'являтися в ньому. Квіти, які встигли замерзнути, розтанули, закружляли немов у вальсі, піднялися нагору та полетіли.
Це розлютило Зиму й вона рушила на мене та Весна стала між нами. Довкола Зими закружляли різнокольорові квіти знизу аж до самісінького верху і немов знерушили її своєю красою.
- Дякую, Піку, але тепер, мишеня, тобі час повертатися назад, - сказала Весна.
- Ви впораєтеся? - спитав Пік наостанок.
- Без тебе мені б цього не вдалося, - всміхнулася Весна, - але далі, я сама. Квіти разом з метеликами і птахами встигли дістатися землі і Зима вже нічого не зможе зробити, - і вона простягнула долоню, на який з'явився букет первоцвітів, - тримай, подаруєш своїй матусі, яку ти дуже любиш і про вчительку не забудь. Вона дуже мудра і навчає вас щодня важливим речам.
- Ви і про це знаєте? Але вчителька сказала, що див не існує.
- Ох, Піку, дорослі, деколи забувають вірити в дива. Але коли ти подаруєш і вчительці і матусі первоцвіти, ти нагадаєш їм про це, і вона показала на корінці на квітах, - ви можете їх посадити їх в землю і обіцяю, вони продовжать рости.
Після цих слів, Пік обережно взяв первоцвіти і попрощавшись з Весною, пішов назад. Як виявилося шлях до класу був набагато легшим ніж я уявляв і дуже скоро Пік зазирнув всередину.
Виявилося, що вчителька чекала на мишеня та так як воно затрималося, вона відправила іншого учня за книгою й поки Піка не було вони вивчали новий матеріал.
- Піку, маленький, де ти був і що це в тебе в руці? - спитала мудра вчителька. Мишеня розповіло вчительці про те, що сталося і подарував їй кілька первоцвітів. Певно доведеться довго описувати, як вона дякувала мені та милуючись, первоцвітами, додала, - на сьогодні уроки закінчилися. Нумо, саджати квіти від самої Весни! Дива таки існують! - визнала вчителька. - А ти, Піку, можеш йти до матусі, - дозволила вона Піку. - Ми впораємося тут без тебе. Розкажеш нам завтра, як ви висаджували первоцвіти разом із матусею.
Пік тихенько зачинив двері і поспішив до своєї нірки, аби подарувати матусі первоцвіти. Разом вони посадили їх біля дому і коли вже майже закінчили, повз них пройшов рудий кіт.
- Весна! - сказав він і вдихнув аромат первоцвітів, додав, - дякую тобі. В саду саме цих квітів не вистачало. Справжнє диво!
Автор: Інга Квітка.
