Жив-був у глибокому та чистому озері маленький Жабок. Озеро було чудове: навколо цвіло латаття, вечорами співали солов'ї, а сонечко так гарно гріло воду! Але Жабка все це зовсім не радувало. Він вважав своє жаб’яче життя нудним, а солов'їні пісні — звичайним пищанням.
А все тому, що Жабок був палко закоханий. І не в якусь там зелену жабку, а в... велику, ставну та горду Кобилу, яка щодня приходила до озера на водопій.
Щоб привернути її увагу, Жабок вигадував різні хитрощі. Він ставав на самісінький краєчок латаття і щосили співав свої найкращі жаб’ячі серенади: — Ква-ква-ооо! Ква-ква-ла-ла! яка ти прекрасна!
Він підстрибував вище очерету, сподіваючись, що красуня його помітить. Інші жаби в озері тільки лапками біля голови крутили: — Ну що ти вигадав? — квакали вони. — Вона ж величезна, а ти маленький! Ти зсунувся з глузду! Справа доходила навіть до бійок, бо інші жабоки просто заздрили такій сміливості, але Жабок нікого не слухав.
Одного разу, сидючі на камені, Жабок гірко замислився: «Ну чому, чому вона не дивиться на мене своїми великими лагідними очима? Чого мені бракує?».
І раптом його осяяло! Він помітив, як граційно Кобила тупає ніжками, а на її копитах щось яскраво блищить. — ПІДКОВИ! — вигукнув Жабок. — Ось у чому секрет! Усі красиві коні та лошата мають підкови. Якщо я матиму підкови, я стану високим, струнким і вона точно мене покохає!
Не гаючи ні хвилини, Жабок пострибав з озера прямо до села, де працював місцевий коваль — дядько Іван.
Пристрибав Жабок до кузні, сів на ковадло і каже: — Дядьку Іване, викуйте мені, будь ласка, чотири маленькі підкови! Я хочу стати схожим на справжнього жеребця!
Коваль Іван був чоловіком мудрим і розсудливим. Почувши таке дивне прохання від маленького зеленого жабеняти, він спочатку занімів від подиву, а потім як зарегоче на всю кузню: — Охо-хо! Оце так дива! Жаба в підковах!
Він сміявся так довго, що аж сльози виступили на очах. Але побачивши, як засмутився Жабок, коваль присів навпочіпки і лагідно сказав: — Ех, малюче, повертайся-но ти краще у своє глибоке озеро. Запам’ятай: навіть якщо я приб’ю тобі підкови з чистого золота, ти все одно залишишся жабком. Для великої Кобили ти завжди будеш лише маленьким комашком. Кобили кохають великих і сильних коней, а тобі до вподоби має бути зелена та прудка жабка. Кожному своє, друже!
Жабок повісив носа, але зрозумів, що коваль правий. Він повернувся до свого рідного озера, занурився в прохолодну воду і вперше за довгий час почув, як красиво співають солов'ї. А незабаром він зустрів чарівну Жабульку, яка так голосно і захоплено квакала від його стрибків, що він миттю забув про свою горду Кобилу.
Повчання для малят: Мріяти — це дуже добре і правильно, адже мрії роблять наше життя цікавішим. Але в усьому треба мати міру і розум. Не варто намагатися бути тим, ким ти не є, адже кожен із нас прекрасний і неповторний саме таким, яким народився!
Дитяча поезія Ольги Кравченко
За мотивами вірша Генки Богданової
