Казка про сміливу Краплинку Капі та Дерево Життя
Високо-високо в небі, на пухнастій білій хмаринці, жила маленька дощова Краплинка на ім'я Капі. Вона була прозорою, чистою і дуже веселою, але іноді на неї нападав сум. Дивлячись на величезне небо та безкраю землю внизу, Капі думала: «Яка ж я крихітна... Ну яка користь світові від однієї маленької краплі? Я нікому не можу допомогти».
Того літа на землі панувала нещадна спека. Сонце палило так сильно, що трава пожовкла, а лісові струмки зовсім висохли. На самому узліссі росло старе, могутнє і всіма улюблене Дерево Життя. Багато століть воно було справжнім домом для сотень птахів, білочок, їжачків та єнотів. Його пишна крона завжди дарувала прохолоду, але тепер Дерево Життя заслабло. Його гілки безсило опустилися, а листя почало засихати і падати на потріскану землю.
Лісові мешканці збиралися біля коріння, тихо плакали і благали про допомогу, але нічим не могли зарадити старому велетню.
Капі з великим сумом спостерігала за цим зі своєї хмаринки. Вона бачила, як страждає ліс, і серце її стискалося від болю. — Треба щось робити! Дерево Життя засихає! — вигукнула вона до своїх подружок-краплинок. — Але що ми можемо? — зітхнули ті. — Земля така велика, а нас так мало. Ми просто зникнемо в цій гарячій пилюці.
Капі теж було дуже страшно. Вона розуміла, що летить у невідомість і що вона — «всього лише одна крапля». Але любов до живого лісу та бажання врятувати Дерево перемогли її страх.
— Якщо не я, то хто? — рішуче сказала Капі.
Вона заплющила очі і сміливо стрибнула з хмаринки прямо вниз, тримаючи курс на найсухіший корінь Дерева Життя.
Інші краплинки на хмаринці затамували подих. Вони побачили, як блиснула на сонці ця маленька, але неймовірно смілива мандрівниця. Її відвага вразила весь хмаринковий народ. — Дивіться, вона не злякалася! — крикнула одна крапля. — Я лечу з тобою! — підхопила інша. — І я! І ми!
За мить мільйони, мільярди інших краплинок рушили слідом за Капі. На землю обрушився рясний, теплий і такий довгоочікуваний лісовий дощ.
Капі першою торкнулася сухої кори дерева і напоїла його корінь. А за нею хлинули потоки води. Земля жадібно пила вологу, повітря наповнилося свіжістю. Буквально на очах Дерево Життя почало оживати: його стовбур налився силою, гілки гордо розправилися, а листя знову засяяло яскравим зеленим кольором.
Птахи вилетіли зі своїх гнізд і завели радісну пісню, а звірята весело стрибали по калюжах.
Капі, яка тепер стала частиною великого чистого струмочка біля коріння, щасливо посміхалася. Вона більше не почувалася маленькою чи марною. Вона зрозуміла, що великі дива завжди починаються з одного маленького, але рішучого кроку.
Дитяча поезія Ольги Кравченко
