Казка про сміливого пожежника Бобрика
У самому центрі Густого Лісу, на березі крутої річки, стояла незвичайна будівля з червоним дахом. Це була Лісова пожежна станція. А керував нею найсміливіший, найрішучіший і найспритніший у світі рятівник — бобер на ім'я Бобрик.
Бобрик дуже пишався своєю роботою. Щоранку він ретельно чистив до блиску свою захисну каску та перевіряв спеціальний костюм. Цей одяг був чарівним: жоден злий язичок полум'я не мог крізь нього пробратися! Поруч із ліжком у Бобрика завжди лежав довгий пожежний маркуч (це такий міцний шланг для води), а біля стіни стояла розсувна драбина, яка, здавалося, могла дістати аж до самого синього неба.
І ось одного дня, коли Бобрик пив чай із лісовими ягодами, над лісом пролунав тривожний крик сороки: — Пожежа! Пожежа! На узліссі горить суха трава, вогонь підбирається до великого дуба!
Бобрик не втрачав ні секунди. Він миттєво встрибнув у свій захисний костюм, схопив каску і заскочив у великий червоний автомобіль.
У-у-у-у-і-і-і! — завили на весь ліс гучна сирена. Лісові звірята розступалися, поступаючись дорогою червоній машині, яка мчала на допомогу. Бобрик був готовий до справжнього подвигу.
Коли пожежний автомобіль під’їхав до місця, ситуація була запеклою. Усе навколо затягнуло глибоким, непроглядним димом. Голосно тріщали іскри, підіймалися сірі сажі та густа мгла. Злий вогонь уже обхопив нижні гілки розлогого дуба, де була домівка білячої родини.
Але Бобрик не злякався. У його маленькому серці була величезна сила й відвага! — Друзі, без паніки! — скомандував він іншим лісовим помічникам.
Він спритно розгорнув свій довгий маркуч, підімкнув його до річкової води й направив потужний струмінь прямо на вогонь. Сильне полум'я аж засичало, затремтіло перед відважним бобром і почало відступати.
Раптом крізь густий дим Бобрик почув тоненький, переляканий писк. На одній із палаючих гілок, задихаючись від чаду, застигло маленьке руде білченя. Воно не могло спуститися донизу, бо шлях повністю відрізав вогонь.
— Тримайся, малюче! — крикнув Бобрик.
Він за мить розставив свою довгу пожежну драбину. Попри сажу, дим і гарячі іскри, Бобрик сміливо піднявся вгору. Його міцний костюм надійно захищав від жару. Бобрик обережно взяв перелякане білченя на руки, притиснув до себе і неушкодженим спустив на землю, прямо в лапки схвильованої мами-білки.
Ще кілька хвилин запеклої боротьби — і вогонь повністю згас, визнавши поразку. Бобрик зняв каску і витер піт із чола. Його шубка була в сажі, але очі світилися радістю. Він урятував ліс і маленьке життя!
Усі лісові мешканці — від старих мудрих борсуків до крихітних зайчат — зібралися навколо, аплодували й дякували своєму герою. Вони добре знали: якщо трапиться біда, треба негайно кликати пожежника. Бо Бобрик — справжній цар над вогнем, вірний, сміливий і рішучий захисник, якого поважає кожен у лісі!
Дитяча поезія Ольги Кравченко
