Казка.
Він живе в старенькому обійсті,
на краєчку літніх, світлих мрій.
Там, де трави пахнуть шовковисті
і метеликів барвистих рій...
Він самотній трохи. Одинокий.
Не такий, як всі. Авжеж, -- дивак.
Чуб рудий. І погляд надглибокий.
Світлий. Добрий. Руки в мозолях...
Сушить квіти до гербарію старого,
любить сухоцвіт і деревій.
І букети все складає. Та для кого?
І всміхається. Очима. З- попід вій...
Він давно закоханий у панну.
У руду. З веснянками на носі.
А вона не знає, безталанна...
І куйовдить пишні мідні коси.
І не бачить тих страждань таємних,
поцілунків, що вітри розносять.
Він для неї зорі в нічну темну
палить серцем. І уваги просить.
А вона ніяк не помічає,
все дивує, хто фарбує листя
жовтим пензлем? Хто то докучає?
І дарує їй щодня намисто.
Він зітхає. Вірить, що знайдуться.
Хоч чекати іноді нестерпно.
Є надія, що вони колись зійдуться ---
пані Осінь... і шляхетний Серпень..
09.08.2022
Людмила Галінська
