Казка про Мишеня
Жило собі в широкому полі маленьке сіре Мишеня. Воно мало хитру й веселу усмішку, довгий хвостик, що кумедно закручувався бубликом, і оченята, які блищали, наче дві вечірні зірочки. Вушка у нього були схожі на листячка, а вуса — акуратні, як у справжнього юнака-козака. Тато й мама душі не чули в своєму синочкові. Вони огортали його такою любов’ю та турботою, щоб він ріс розумним, кмітливим і сильним. «Будь хоробрим, як лев, сину, і загартовуй свою волю!» — часто казав батько. Мишеня слухалося батьків і виросло справжнім спортсменом. Воно так завзято тренувалося, що стало відомим на все поле борцем, боксером і каратистом! На всіх змаганнях Мишеня завойовувало титул Чемпіона. Його бойовий дух був таким міцним, що невдовзі у полі просто не залишилося суперників, які могли б кинути йому виклик.
Тоді Мишеня засумувало. Його вабив великий світ — йому хотілося випробувати себе, дізнатися, що таке справжні труднощі, і здійснити геройський подвиг. «Не йди, синку, — благала мама. — Там, у великому світі, чигає небезпека!» — «Почекай, серденько, — просив тато. — Навколо повно ворогів: змії, лелеки, хижі коти... Вони лише здаються лагідними, а насправді — люті звірі!» Але Мишеня було непохитним: «Не турбуйтеся, любі батьки! Я вірю у свої сили. Жодні перешкоди мене не злякають. Я обов'язково повернуся і обійму вас!» Порадилися батьки та й вирішили: що ж, нехай іде. Життя — найкращий учитель, воно навчить мудрості та покаже, як перемагати негаразди.
Вирушило Мишеня в дорогу. Йде собі під синім небом і весело співає пісеньку:
«Я мишеня розумне й славне, Веселе, добре і забавне! Я всі незгоди переможу, Бо все здолати в світі можу!»
Сонце лагідно світило, бджілки збирали нектар, а довгою стежкою, бадьоро крокуючи, поспішали мурашки-трудівниці. Вони несли важкі зернятка до своїх домівок, готуючись до лютої зими. «Здоровенькі були, мурашки! — привіталося Мишеня. — Підкажіть, будь ласка, куди веде ваша стежка? Так їсти захотілося, аж животик підводить!» — «Іди цією стежкою до скошеного поля, — відповіли мурахи. — Там знайдеш зерна безліч!» Мишеня подякувало і невдовзі опинилося на золотому полі, де після жнив лишилося багато смачних зерен. Наїлося воно досхочу і вирішило прилягти в затінку, щоб перечекати полуденну спеку.
Раптом крізь сон Мишеня відчуло, як закрутило в носі від диму. Розплющило очі й ахнуло: «Ой леле! Пожежа!». Вогняні язики швидко повзли просто на нього, відрізаючи шлях до втечі. Ще мить — і вогонь спопелить малого мандрівника. Але ж наше Мишеня було чемпіоном! Воно не розгубилося. Розігналося, відштовхнулося від землі, зробило в повітрі неймовірне потрійне сальто і перелетіло прямо через вогонь! Воно приземлилося трохи далі — на випалену стерню, де полум’я вже згасло. Хоч і стало Мишеня чорним від сажі, зате залишилося цілим і неушкодженим. «Ось і перша наука, — подумало воно. — З вогнем жартувати не можна, він карає кожного, хто необережний». Витерло сажу і знову заспівало свою хвацьку пісеньку.
Невдовзі мандрівник дістався соковитої зеленої луки. Подякувавши Богові за порятунок від вогню, сіло Мишеня відпочити під прохолодним вітерцем. Аж раптом із трави тихо, наче тінь, виповзла велика підступна Змія. Прошипіла вона лагідним, облесливим голосом: «Ой, яке ж ти солоденьке, мишенятко! Кака так довго на тебе чекала... Підійди-но ближче, я тебе обійму, казочку на вушко розкажу! Ах, як сильно я тебе люблю!» Але Мишеня було розумним і відразу розкусили обман: «Знаю я твою хижість і твоє фальшиве товариство! Мене не обдуриш. За твоїми „милими“ словами ховається найнебезпечніший ворог!»
Зрозумівши, що хитрощі не спрацювали, Змія розлючено кинулася наздогін. Мишеня щодуху помчало вперед, а Змія засичала й от-от мала його схопити. Та недарма кажуть: хто іншому яму копає, той сам у неї потрапляє! У небі над лукою кружляв довгоногий Лелека — запеклий ворог усіх змій.
Побачив він погоню, каменем упав донизу і своїм великим червоним дзьобом — клац! — просто в голову лихій змії. Та так і залишилася лежати в траві. «Це тобі за твою злість! На злу гадину так і треба!» — мовив Лелека і полетів далі.
Тим часом на землю спустилися сутінки. Мишеня опинилося на баштані. Його чутливий носик швидко відчув неймовірний аромат: «Ого, та це ж диня пахуча!». Мишеня швиденько прогризло в дині круглу нірку, смачно поласувало солодким насінням, а потім вмостилося всередині, як у хатинці, й заснуло солодким сном. На небі зійшов місяць, заспівали цвіркуни... У самий розпал ночі до дині приплентався Заєць. Він був такий голодний, що не їв уже три дні. «Ох і пахне!» — зрадів Заєць і почав жадібно гризти диню з іншого боку. Мишеня прокинулося від шурхоту. Що робити? Нападати! Воно підкралося до краю дірки і щосили смикнуло Зайця за довгі вуса: «Ей ти, Стрибунець! Чого без дозволу чужий обід їси? Ану тікай звідси, тут живе славне Мишеня!». Заєць від несподіванки ледь серце не згубив! Він так злякався, що навіть не розгледів, хто це кричить. Йому здалося, що в дині сидить якийсь страшний велетенський хижак. Заєць накивав п'ятами так, що аж плями замиготіли! Бо у страху, як відомо, очі великі — хто серце боязке має, той одразу тікає.
Вранці на баштан прийшов дідусь Петренко з рушницею. Він обіцяв бабусі Одарці принести до вечері зайця, але зайця ніде не було. Зате дідусь побачив велику, стиглу диню. «О, зайчисько її трохи погриз, але нічого, заберу бабі», — посміхнувся дідусь, зірвав диню й поклав у торбу, навіть не здогадуючись, що всередині сидить Мишеня. Приніс дідусь торбу додому. Бабуся спочатку сварилася, що немає зайця на капаму, але ароматній дині зраділа й віднесла її до комори.
Коли все стихло, Мишеня обережно вибралося з дині й пішло досліджувати хату. На кухні воно знайшло шматок смачної, духмяної ковбаси! «Оце так смакота! — зраділо Мишеня. — Зроблю собі нірку за шафою, і вночі буду ласувати людськими запасами!» Але дідусь із бабусею швидко помітили, що в хаті завівся непроханий гість. «Давай застрелимо його з рушниці!» — сердився дідусь. — «Ні, діду, мишеня, схоже, дуже розумне, — відповіла бабуся. — Давай краще поставимо мишоловку з ковбасою, а ще пустимо молоду кішку. Вона його швидко впіймає!»
У першу ніч посадили кішку на кухні. Але вона попалася лінива: наїлася й заснула. Дід у кімнаті теж захропів так, що аж шибки дрижали. Мишеня тихенько підійшло, забрало ковбасу з мишоловки і сховалося в нірці. На другу ніч дід привів іншого кота — великого, вусатого і дуже гордого, але страшенного лінивця. Той сів посеред кухні, трохи покрутився, нікого не знайшов, ліг на килимок і заснув. Мишеня вирішило показати свій коронний спортивний трюк: воно підкралося ззаду і щосили смикнуло кота за хвоста! Кіт від переляку так нявкнув, що вискочив під ковдру до діда. Розсердився дідусь і прогнав ледачого кота геть.
Мишеня перемогло всіх котів, але йому раптом стало шкода стареньких дідуся й бабусі. Воно вирішило зробити добру справу — вивести з хати та комори всіх інших домашніх мишей, які крали зерно й харчі. Мишеня пішло до великої старої комори, де жили сотні домашніх мишей, і гукнуло: «Гей ви, ледарі та злодюжки! Вам не соромно? Живете на всьому готовому, крадете чужу працю! Хто чуже краде — той не заслуговує їсти!». Миші обурилися: «Ти хто такий, що нас повчаєш? У нас є свій Голова, наш господар! Він вирішує, що добре, а що погано. Нас так навчили: ховайся і цуп, що знайдеш!».
Тут вийшов старий Мишачий Голова і спокійно мовив: «А знаєте, малюк правий. Колись давно наші предки жили вільно в полі. Але прийшла люта зима, мороз скував землю, і ми прийшли сюди, щоб не померти з голоду. Люди нас не люблять, труять, ставлять пастки, коти нас душать... Це не життя, а постійний страх». Тоді наше Мишеня виступило вперед: «Ходімо зі мною в поле! Там воля, там сонце, там пташки співають! Поки літо, ми збудуємо нові гарні підземні домівки, заготуємо зерна на зиму. Головне — ми будемо вільними, і у нас буде справжнє братство, як у мурашок чи бджілок!».
Миші зашуміли: «Слова твої гарні! Але нам потрібен сильний, сміливий і спритний ватажок для такої мети. Давай влаштуємо Великий Турнір — турнір честі, хоробрості, спритності та розуму! Хто переможе — той і поведе нас за собою!». Ох і турнір це був! Земля дрижала від мишачих перегонів та бойових прийомів. Молоді миші билися, як пантери. Але наше польове Мишеня було справжнім Чемпіоном. Воно з легкістю перемогло всіх суперників завдяки своїм тренуванням, силі та розуму. Коли на землю спустився вечір, усі миші одностайно обрали Мишеня своїм новим Вождем!
Невдовзі величезна мишача армія на чолі з Чемпіоном залишила людську хату і вирушила в рідні квітучі поля, де на них чекала свобода. Дідусь із бабусею нарешті зітхнули спокійно. А Мишеня повернулося до своєї рідної домівки. Батько й мати плакали від радості, обіймаючи свого сина-героя. «Далеко по світу я походив, — сказало їм Мишеня, — багато труднощів побачив, але волю свою загартував і тому переміг!». На честь повернення Чемпіона влаштували таке велике свято, що всі миші — і польові, і домашні — танцювали на великому хороводі до самого ранку. І над усім світом знову лунала славна пісенька:
«Я мишеня розумне й славне,
Веселе, добре і забавне!
Я всі незгоди переміг,
Загартовувався я, як міг!»
Адже кожен знає: той, хто не боїться труднощів, а сміливо перемагає їх, завжди стає сильним, здоровим і дуже розумним!
Дитяча поезія Ольги Кравченко
За мотивами вірша Радка Стоянова
