Казка про лісову аптеку
Жила-була в одному дрімучому й дуже веселому лісі їжачиха на ім'я Ежка. Влітку і в люту зиму, схована між кущами та густою травою, працювала її знаменита лісова аптека. Ежка знала всі таємниці чарівних квітів та цілющих трав, тому звірі з усього лісу поспішали до неї за ліками й доброю порадою — хто з болем у голові, а хто з гострими колючками в лапках.
Одного разу до аптеки прибігло маленьке затурбоване Зайченя. Сердечко його тріпотіло від страху, і воно закричало: «Бабусю Ежко, моє любе братиче так сильно захворіло, його б'є міцна лихоманка! Благаю, допоможи йому!» Добра аптекарка посміхнулася, заспокоїла малюка і швидко знайшла порятунок. Вона почала перебирати свої баночки та мішечки з добірними травами: насипала запашного липового цвіту, додала листочків м'яти, дрібку чебрецю для аромату та квіти білої ромашки. Передаючи пакуночок, Ежка лагідно сказала: «Завари йому цей чай, укутай якнайкраще і знай — завтра йому обов'язково стане легше!» Зайченя схопило ліки й чимдуж помчало додому. А вже вранці воно знову стояло на порозі, сяючи від щастя: «Бабусю Ежко, дякую тобі! Братикові вже набагато краще, гарячка минула, і носик у нього знову вологий!»
Не встигла Ежка відпочити, як сонячного дня до неї прийшов занепокоєний Ведмедик. Він бідкався: «Бабусю Ежко, гралися ми з Рунтавелкою, і я насажав у лапу колючок! Тепер вони так боляче колеться, що я плачу, наче маленька дитина!» Ежка розуміюче оглянула лапку, кивнула і повернулася до своєї полиці. Вона запросила Ведмедика присісти, заспокоїла його і спритно витягла всі тріски дерев'яною голочкою, а потім приклала до рани цілющу траву. Наостанок їжачиха суворо, але любячи, наказала йому бути обережнішим під час розваг у лісі. Ведмедик щиро подякував і пообіцяв завжди дивитися під ноги.
Раптом на лісовій стежці зчинився неймовірний галас і тріскотіння гілок. До аптеки, задихаючись, прибіг старий пугач Бухліо, а за ним на трьох лапах шкутильгав Вовк. Вигляд у сірого був жахливий: вухо роздерте, хвіст обламаний, але він запекло виривався і гарчав. Виявляється, Вовк ганявся за здобиччю, впав у яр і сильно забився, але категорично відмовлявся лікуватися, бо вважав себе «найсильнішим та найсуворішим хижаком лісу, якому лікарі не потрібні». «Не треба мені ваших трав, я сам залікую свої рани!» — кричав Вовк і намагався втекти назад у хащі. Бабуся Ежка одразу зрозуміла, що силою тут не допоможеш, тому пішла на хитрість. Вона дістала свій фірмовий, страшенно кислий відвар дикого щавлю та полину й голосно сказала: «Ну що ж, Вовче, раз ти такий сміливий і сильний, то цей напій точно не для тебе. Його можуть випити лише справжні супергерої, бо він такий гіркий, що навіть Ведмідь плаче! А ти, мабуть, злякаєшся і скривишся». Вовк від обурення аж підстрибнув: «Хто, я злякаюся?! Та я найхоробріший у цьому лісі!» Він вихопив кухоль, одним махом проковтнув гіркі ліки, навіть оком не моргнувши, і гордо випнув груди. Поки хижак хизувався своєю відвагою, Ежка непомітно й спритно змастила його забиту лапу загоювальною маззю. Вовк навіть не встиг нічого зрозуміти, як біль раптово зник. Він здивовано покрутив лапою, зніяковів, буркнув під ніс: «Ну ладно, непоганий ваш квас...» і задоволений покрокував далі.
Тільки-но Вовк зник за деревами, як у двері знову постукали. На порозі з'явилася втомлена Лисичка, яка трималася за живіт і ледь стогнала: «Тітонько Ежко, яка біда! З'їла я в лісі грибочок — він був такий червоний, пахучий та красивий, що я не втрималася!» Ежка сплеснула лапками: «Ох, ти ж Лисичко! Тобі терміново потрібне промивання, добре, що прийшла вчасно, адже цей гриб отруйний! Мерщій пий цей чай із медом та м'ятою, і твій живіт заспокоїться. А наступного разу, перш ніж їсти гриби, спитай поради у пугача Бухліо — він на них знається і скаже, чи можна їх їсти». Лисичка вдячно кивнула, випила чай і з полегшенням побігла додому.
Дитяча поезія Ольги Кравченко
