У країні Суворих Правил була школа, де діти забули, як усміхатися. Вчителі там були поважні, з товстими книгами під пахвою. Вони тижнями писали плани уроків, місяцями розробляли нудні конспекти, але діти лише зітхали, рахуючи мух на склі. Знання пролітали повз, як осіннє листя.
Одного разу директор, зневірившись, покликав Майстра-Розробника.
— Зроби що-небудь! — благав він. — Мої кращі фахівці витратили роки, написали гори паперу, але діти ненавидять уроки.
Майстер не став писати томів. Він сів у кутку, поспостерігав за дітьми, а потім дістав невелику папку. У ній була його методична розробка — не просто завдання, а ціла мандрівка, де кожна вправа була кроком до скарбу, а кожна помилка — підказкою.
Наступного дня в школі стався «вибух» — вибух радості! Учні не хотіли йти на перерву. Вони сперечалися, розв’язували задачі, сміялися і з азартом шукали відповіді. Їхні очі світилися так яскраво, що в класі стало світліше без ламп. Вони нарешті зрозуміли і полюбили предмет.
Коли урок скінчився, Майстер подав рахунок: 1001 золота монета.
Радники директора здійняли лемент:
— Та це ж грабіж! Ти просто приніс кілька ідей у папці! Наші вчителі працювали місяцями за копійки, а ти хочеш цілий статок за одну годину уроку? Ми дамо тобі 1 монету за папір, це і є справжня ціна!
Майстер спокійно подивився на радісних дітей у коридорі й відповів:
— Ви помиляєтесь. 1 монету я взяв за папір і чорнило, на якому записана розробка. А 1000 монет — за те, що я знав, як перетворити нудьгу на пристрасть.
Ваші вчителі витратили роки на боротьбу з учнями, а я витратив роки свого життя на те, щоб навчитися дарувати їм радість пізнання за 45 хвилин.
