Казка про Хазяїна Лісу та Трьох Білок
Одного разу в неділю після обіду, коли вся робота в хаті була зроблена, діти розмовляли між собою, ким вони будуть, коли стануть дорослими. Кіндрат сказав:
— Я буду винахідником, буду майструвати і робити відкриття. Бачили, як я відремонтував годинник? Він тепер більше не спішить!
— А я, — промовила Орися, — буду створювати одяг. Бачили, як я пораюся з ляльками? Вони в мене взуті, і платтячка гарні я їм сама пошила.
Тут Семко сказав:
— А я не хочу ставати дорослим.
В цей час до онуків підсів дідусь Панас і промовив:
— Хочете, я розкажу вам одну казку?
Діти з радістю погодилися, і дід Панас почав свою розповідь:
«У густому, чарівному лісі жив Хазяїн. Його борода була мов сивий мох, а очі сяяли мудрістю, як дві ранкові зорі.
Настала осінь, і ліс був повний смачних горіхів. Хазяїн Лісу зібрав найкращі, найсмачніші горішки і віддав їх трьом білкам: Стрибці, Рудуні і Пушинці.
— Мої любі білочки, — сказав Хазяїн Лісу, — я маю вирушити у подорож, щоб перевірити інші ліси. Ось вам по гарній жмені добірних горіхів. Використайте їх з розумом, поки я не повернуся.
Стрибка була дуже жвавою та кмітливою білкою. Вона одразу ж подумала: «Ці горіхи такі гарні, але якщо я їх просто з'їм або заховаю, вони довго не пролежать. Краще я їх посаджу, а навесні матиму нові дерева, які дадуть ще більше горіхів!»
Стрибка вибрала найкращі сонячні місця під молодими дубками та ліщиною, дбайливо закопала кожен горішок, і присипала листочками, щоб інші тварини їх не знайшли.
Коли Хазяїн Лісу повернувся, Стрибка привела його до ділянок молодої ліщини та дубків, які вже починали рости. З її жмені горіхів виросло стільки нових дерев, що тепер тут було вдесятеро більше горіхів!
Рудуня теж була старанною, але частину горішків вона з'їла, а інші посадила. Вона ретельно доглядала за паростками, і навіть обгородила гілочками від шкідників.
Коли прийшов Хазяїн Лісу, Рудуня радісно показала йому п'ять нових маленьких кущиків ліщини. Тепер тут було вп'ятеро більше горіхів завдяки її старанням.
А Пушинка була трохи лінивою. І ще вона дуже переживала. Дивилася на свої горіхи і думала: «Ох, ці горіхи такі цінні! Що, як я їх закопаю, а інші звірі викопають і з'їдять? Або вони не зійдуть, і Хазяїн буде сердитися! Краще я їх просто збережу».
Пушинка знайшла найстаріший і найглибший пень, зробила в ньому нірку, висипала туди всі горішки і заховала там, закривши мохом, щоб ніхто не знайшов.
Коли Мудрий Хазяїн Лісу повернувся, він був дуже задоволений Стрибкою і Рудунею. Він похвалив їх:
— Ви справжні трудівниці! Завдяки вам ліс став ще багатшим. За це я довірю вам піклуватися про найбільші горіхові гаї!
Потім Хазяїн покликав Пушинку.
Та, тремтячи від страху, побігла до старого пня, відсунула мох і дістала свою жменю горіхів.
— Ось ваші горіхи, Господарю, — пропищала вона. — Вони цілі, жодного не з'їла і жодного не загубила. Я побоялася їх садити, щоб не зіпсувати, і сховала, щоб ніхто їх не знайшов.
Хазяїн Лісу сумно похитав головою:
— Ох, Пушинко! Горіхи дані не для того, щоб їх ховати у пні, а для того, щоб вони давали паростки! Ти могла б роздати їх тим білкам, які бідують, або з’їсти їх з дітьми, і тоді ви мали б сили для пошуку нових горішків! А у тебе ці горіхи просто пролежали, і жодного нового деревця з них не виросло, і жодної користі вони нікому не дали. Це дуже прикро.
Хазяїн Лісу забрав горіхи у Пушинки і віддав їх Стрибці та Рудуні. Тоді Пушинка зрозуміла, що страх і лінь — погані радники».
Дід Панас закінчив говорити і звернувся до Семка:
— Ну, що, онуче, сподобалася тобі така казка?
Семко почухав потилицю і сказав:
— Діду, ти мабуть натякаєш, що я - ота лінива Пушинка, яка боялася праці?...
Він подивився на Кондратика, Орисю, потім обійняв дідуся Панаса і промовив тихо йому на вухо: "Коли я виросту, то буду, як ти, діду, розказувати онукам казки"...
Притчі Євангелія у обробці для дітей, 2025
Ольга Кравченко
