Казка про Гусінь на ім'я Марта
Жила-була на старому розлогому дубі маленька гусінь на ім'я Марта. Вона була зовсім звичайною: зеленою, трохи пухнастою і повільною. Весь її день минав у пошуках найсоковитішого листя.
Щоранку Марта дивилася на небо, де кружляли яскраві бабки, працьовиті бджоли та витончені метелики. — Ох, якби ж і я могла так легко здійснити політ і побачити, що там, за межами нашого дуба, — мрійливо зітхала вона.
Почувши це, стара товста сарана, що сиділа на сусідній гілці, лише презирливо пирхнула: — Не сміши мої вуса, мала! Подивись на себе: ти ж незграбна, лиса і зелена, як це листя. Твоя доля — сидіти тут, повзати на пузі й набивати шлунок. Навіть не думай про небо!
Ящірка, яка грілася на корі, байдуже додала: — Вона права. Твої лапки створені лише для того, щоб міцно триматися за гілку, а не для повітря. Смирися, красунею тобі ніколи не стати.
Мартусі було дуже прикро. Вона дивилася у краплю роси, як у дзеркало, і думала: «Невже вони правдиві? Невже я так і проживу все життя, просто жуючи листя?» Але десь глибоко в серці маленький тихий голосок шепотів: «Чекай. Твій час ще не настав».
Вона продовжувала робити те, що мала — їла листя, росла, але ніколи не переставала дивитися на зірки та мріяти про політ.
Одного дня Марта відчула непереборну втому. Їй більше не хотілося їсти, а лише загорнутися в теплу ковдру і заснути. Вона знайшла затишне місце під міцним листком, заплела навколо себе міцний шовковий кокон і заплющила очі, ігноруючи насмішки жуків, які кричали навздогін: «Дивіться, вона нарешті перетворилася на сухий сучок!».
У темряві кокона відбувалося справжнє диво. Поки Марта спала, її тіло змінювалося, підкоряючись великій таємниці природи. Вона не знала, скільки минуло часу, але прокинулася від того, що їй стало затісно.
Марта щосили штовхнула стінки свого будиночка. Світло засліпило її. Вона вибралася на гілку і відчула, що за спиною є щось дивне і невагоме. Вона розправила... крила! Вони були величезними, шовковистими, глибокого синього кольору з золотавими візерунками, що переливалися на сонці.
Марта змахнула ними і легко, наче пір'їнка, відірвалася від гілки. Вона летіла! Вітер лоскотав її, а весь світ лежав перед нею, наче на долоні.
Жуки, сарана та ящірка задерли голови вгору, роззявивши роти від подиву. Вони ніколи не бачили такої краси. — Хто це? Яка неймовірна красуня! — шепотіли вони. А Марта лише посміхнулася їм з висоти - без насмішки і докору...
Отже, дорогі друзі, запам'яйте - ті, хто критикує вас сьогодні, не знають, який потенціал схований у вашій душі. Всьому свій час. Іноді, щоб здобути крила і злетіти, потрібно пройти через період тиші, важкої праці над собою та терпіння. В головне — вірити у світлі мрії, навіть коли весь світ каже, що ви народжені лише повзати і їсти...
Дитяча поезія Ольги Кравченко
