Казка про Чарівне Поле
Одного разу діти обсіли дідуся і стали просити його розказати їм казку. Дідусь замислився, а потім із ласкавою посмішкою сказав: "Що ж, любі, розкажу я вам казку. Але після цього ви самі мені розкажете, про що в ній ішлося, добре?" Онуки погодилися і посідали слухати. Дідусь почав:
"Жив колись на світі добрий і мудрий Господар, який мав прекрасне поле. Земля на цьому полі була родючою та м'якою, а доглядав її Господар із любов'ю, як власних дітей.
Одного разу, коли сонце сходило, наповнюючи небо золотом, Господар вийшов на світанку і посіяв на полі найкраще пшеничне зерно. Це було Зерно Добра і Радості. Він ретельно розкидав його по всій ділянці, бажаючи, щоб урожай приніс людям багато хліба, тепла і миру.
Коли робота була закінчена, Господар, задоволений, пішов відпочивати.
Але тієї ж ночі, коли на небі висіла срібна місячна скибка, і всі дозорці спали, прийшов на поле його давній недруг — заздрісний Злий Дух. Він тихо пробрався між рядками, де вже починала прокльовуватися пшениця, і посіяв своє, зле насіння — кукіль.
Кукіль був хитрим і підступним. Його зерна були майже невідрізні від пшеничних, але росли вони лише для того, щоб красти поживні соки землі та затіняти справжні колоски. Це було Зерно Злості та Неправди.
Минув час. Зерна проросли. Поле зеленіло так густо, що радувало око. Але коли стебла підросли й почали формувати колоски, слуги Господаря, які доглядали поле, помітили щось дивне.
"Господарю! – закричали вони, прибігши до нього. – Ти ж сіяв на полі чисту пшеницю! Але поміж добрими колосками виросло багато чогось іншого. Воно схоже на пшеницю, але колоски його порожні й отруйні! Це кукіль!"
Слуги обурилися і одразу запропонували: "Дозволь нам зараз же піти і виполоти його, поки він не зіпсував увесь урожай!"
Господар похитав головою. Він був мудрий і бачив далі, ніж вони.
"Ні, любі мої, – тихо сказав він. – Не робіть цього. Бо коли ви почнете виривати кукіль, ви неодмінно вирвете разом із ним і добру пшеницю. Кукіль дуже міцно обплітає коріння пшениці. Ви знищите те, що було посіяне з любов'ю."
Слуги здивовано замовкли.
"Хай ростуть разом – і пшениця, і кукіль, – вирішив Господар. – Це випробування. Ми не будемо квапити події. Кожен має час на зростання. Коли ж прийде час жнив, я покличу женців. І я скажу їм: "Спочатку зберіть увесь кукіль і зв'яжіть його у снопи. Він буде спалений, бо не має жодної цінності. А потім зберіть пшеницю – моє добре, золоте зерно – і складіть її до моєї комори."
Слуги зрозуміли мудрість Господаря. Вони залишили поле у спокої, дозволяючи пшениці міцніти, а куколю – виявляти свою справжню, порожню сутність".
Дідусь закінчив розповідь і спитав онуків: "Ну, що, зрозуміли, про що йшлося в цій казочці?"
Ті лише зітхали і казали: "Не знаємо, про якесь поле, де росли поруч добрі і погані зерна".
Дідусь сказав: "Так, ви праві, це казка про поле добра і зла. І поле те – наше серце. А думки, слова та вчинки — це зерна. Добрі вчинки — це золота пшениця, а злість, брехня та заздрість — це кукіль. У нашому світі і добро, і зло часто ростуть дуже близько. Тому треба старанно працювати над тим, щоб у вашій душі зростала і міцніла добра пшениця — любов, чесність, співчуття. А коли прийде час, кожен плід покаже, чим він насправді був: чи хлібом життя, чи порожнім бур'яном."
Ольга Корне
Притчі Євангелія у обробці для дітей, 2025
