Казка про Бровка
Жив-був у звичайнісінькому дворі звичайнісінький пес на ім'я Бровко. Ну, як звичайнісінький — хвіст бубликом, вуха лопухами, а серце — чисте золото. Бровко щиро вважав себе повноцінним членом родини. Він допомагав господарю «ремонтувати» машину (дбайливо обгризаючи бампер), разом із господинею «полов» клумби (викопуючи найсоковитіші кореневища) і щовечора ділив із людьми і радість, і горе, і останню скоринку піци.
Але одного дня Бровко випадково вийшов за ворота. Ну як вийшов — погнався за нахабним сусідським котом, який показав йому язика. Кіт застрибнув на паркан, а Бровко зупинився, підняв голову і раптом побачив свіжу, яскраво-червону табличку.
Він примружився, згадав уроки зчитування емоцій господаря і по складах прочитав:
«ОБЕРЕЖНО! У ДВОРІ ЗЛИЙ СОБАКА!».
Бровко аж сів на хвіст. Вуха його сумно повисли, а в очах забриніли сльози образи.
— Я з ними ділив і радість, і горе... Зачем же таке писати на паркані?! — обурено гавкнув він у бік кота. — Ах, якщо для них я дійсно злий, я більше не буду! Нехай самі тепер і гавкають!
Сказано — зроблено. Бровко оголосив безстроковий страйк. Він повернувся у двір, демонстративно заліз у будку, схрестив лапи на грудях і повернувся до світу спиною.
З цього моменту життя у дворі пішло шкереберть:
Ранок перший: Прийшов поштар. Замість звичного веселого «Гав-гав!», яким Бровко завжди сповіщав про свіжу пресу, панувала гробова тиша. Поштар так здивувався, що випадково впустив усі газети в калюжу. Господар вийшов, подивився на мокру пресу і здивовано глянув на будку. Бровко лише презирливо чхнув.
Обід: До воріт підійшов підозрілий незнайомець, який явно виглядав, чи не погано лежить залишений на подвір'ї велосипед. Бровко навіть оком не моргнув. Господарю довелося самому вибігати на ґанок і кричати: «Ану геть звідси! Гав!... Тьху ти, тобто, іди геть!» Бровко з будки подумки поставив господарю «трійку» за акторську майстерність. Гавкав той зовсім непереконливо.
Вечір: Нахабні горобці злетілися і безсоромно склювали весь сухий корм із собачої миски. Бровко меланхолійно жував травинку і думав про вічне.
До вечора другого дня господарі нарешті зрозуміли, що сталося. Собака не захворів, він просто... образився! Господар підійшов до будки з величезною цукровою кісткою.
— Бровко, ну ти чого? Дивись, яка смакота!
Пес відвернув носа.
Тоді господиня, яка була жінкою мудрою, раптом ляснула себе по лобі:
— Василю! Та ми ж учора табличку повісили, щоб грабіжників відлякувати! А Бровко її прочитав! Він же в нас розумний, закінчив курси слухняності!
Василь схопився за голову, швиденько побіг до гаража, взяв пензлик, фарби і полетів до паркану.
Через п'ять хвилин господар повернувся, лагідно взяв Бровка за ошийник і вивів за ворота:
— Дивись, друже, то була друкарська помилка!
Бровко з недовірою подивився на табличку. Старий напис був акуратно зафарбований, а поверх нього великими літерами світилося:
«ОБЕРЕЖНО! У ДВОРІ ДУЖЕ ДОБРИЙ СОБАКА!»
Бровко прочитав це, і його хвіст закрутився з такою швидкістю, що ледве не підняв пса в повітря, як гелікоптер. Він радісно гавкнув, лизнув господаря прямо в ніс і побіг перевіряти, чи не йде там поштар — треба ж було нарешті нормально, по-людськи (тобто по-собачи) привітатися!
З того часу Бровко знову ділив із ними і радість, і горе, а на паркан поглядав виключно з гордістю!
Дитяча поезія Ольги Кравченко
За мотивами народного анекдоту
