Казка про Божу Корівку
У затишному куточку старого саду, де квіти щоранку вмивалися прозорою росою, жила маленька Божа Корівка. Вона не просто літала під теплими променями — вона мріяла стати надійною берегинею свого саду. Тому вирішила вивчитися на лікаря. Повернувшись із садової лікарської школи відмінницею, де Божа Корівка здобула цінні знання, вона почала свою першу практику піклування про садові квіточки.
Першим зустрів її Тюльпан, чия яскрава чашечка почала тьмяніти. Лікарка не просто дивилася — вона обережно, пелюстка за пелюсткою, вибирала плісняву, повертаючи квітці її вогняний блиск. Тюльпан вдячно покивав голівкою, відчувши, як знову наповнюється життям.
Потім Божа Корівка знайшла Маргаритку, що похилилася до самої землі. Маленька лікарка невтомно працювала, виганяючи шкідників та заліковуючи кожну крихітну ранку на ніжних листочках. А над Нарцисом, якого зламав нічний вітер, вона чаклувала найдовше: Божа Корівка дбайливо з’єднала стебельце та зміцнила його тоненькою гілочкою.
Так юна лікарка облетіла свій сад — вона оглянула всі квіточки: від сором’язливої Фіалки до гордого Гіацинта. Кожній квіточці вона віддала часточку своєї турботи, але коли сонце почало ховатися за горизонт, Божа Корівка відчула, що її крильця стали важкими, як камінь. Вона віддала роботі так багато енергії, що в неї майже не лишилося сил, аби просто долетіти до рідної домівки.
Бачачи, як знесилено присіла на листок їхня рятівниця, квіти зашепотіли: — Почекай, люба! — вигукнув Тюльпан і нахилив свою чашечку, даруючи їй краплю найчистішої роси, щоб вона могла вмити стомлене обличчя. — Скуштуй мого цілющого нектару, — прошепотіла Маргаритка, простягаючи солодкий дарунок, що пахнув літом. А Нарцис дбайливо обсипав її лапку золотавим пилком, найсмачнішим у всьому саду, щоб вона могла підкріпитися.
Завдяки турботі квіточок втрачені сили юної лікарки швидко повернулися до неї, вся втома зникла, а серце забилося радісно й бадьоро. Вона знову була сповнена сил. І тепер знала напевно: у цьому саду добро ніколи не зникає безслідно — воно завжди повертається до того, хто його дарує.
Дитяча поезія Ольги Кравченко
