У самому серці одного таємничого, смарагдового садка, де квіти вміли шепотітися з вітром, жила-була крихітна сонечко-мандрівниця на ім'я Крапочка. Вона мала глянцеві, лаково-червоні крильця з вугільно-чорними цятками і була справжньою доброю феєю цього саду.
Цього ранку все починалося як у казці: сонячні промені лоскотали траву, а повітря пахло медовою росою. Та раптом небо затягнуло важкими, кудлатими хмарами, схожими на сиві велетенські гори. Зненацька згори полилася справжня стіна з кришталевої води — завалив рясний, гучний потік. Земля затанцювала під ударами важких крапель.
Крапочка відчайдушно замахала крильцями, але вони вмить стали важкими від води. На превелике щастя, попереду замаячив порятунок — оксамитове, широке зелене листячко. Маленька мандрівниця кулькою закотилася під нього, знайшовши там свій тимчасовий острівець безпеки.
Навколо все гуркотіло. Було прохолодно, темно й трохи лячно.
— Ох, золоте Снечко, прокинься, розжени своїми луками ці сердиті хмари! — тихо благала Крапочка, тремтячи від холодних дрижаків. — Так хочеться додому, під лагідне крило моєї матусі, щоб вона обійняла мене й зігріла мої змоклі, замерзлі крильця...
Раптом крізь завісу дощу вона побачила справжнє диво — дивовижну Квіточку з ніжними, ніби витканими з рожевого шовку, пелюстками. Несміливо, ледь чутно через гомін зливи, Крапочка покликала: — Чарівна Квіточко, чи знайдеться у твоєму серці краплинка місця для бідної мандрівниці? Я сховалася під цим листочком, але люта негода така небезпечна, а я зовсім одна...
Квіточка мала золоте й чуйне серце. Вона лагідно хитнула своєю голівкою, і в той же бік її пелюстки розгорнулися, наче живі, гостинні дверцята казкового палацу. — Входь, моя маленька, люба подружко! Тікай від цього холодного лиха! — пропела Квіточка голосом, схожим на дзвін лісового струмочка. — Тулися ближче до моїх тичинок, тут тепло й затишно. Затишайся у моїй світлиці й нічого не бійся. Я пригощу тебе солодким, сонячним нектаром і наллю найліпшого, духмяного чаю, адже ти — мій найдорожчий і найочікуваніший гість!
Комашка щасливо заповзла у теплу, бурштунову глибину квітки. Там пахло літом, медом і спокоєм. А Квіточка, пригортаючи її своїми пелюстками-ковдрами, тихо шепотіла: — Ти ж захисниця нашого саду, Крапочко. Скільки разів ти рятувала наші зелені сукні від ненажерливих гусениць та шкідників? Ти ніколи не залишала нас у біді. А в нашому чарівному світі панує незмінний закон: кожне зернятко добра, яке ти сієш навколо, обов’язково повертається до тебе стократним золотим врожаєм. Сьогодні мої двері відчинені для тебе з найбільшою радістю!
Поки зовні лютував дощ, у серці Квіточки панували тепло та світло. Бо щире добро завжди знаходить дорогу назад — туди, де на нього чекають.
Дитяча поезія Ольги Кравченко
За мотивами вірша Валентини Маркової
