Давним-давно у глибокому підземеллі, де замість сонечка світили чарівні кристали, жило маленьке кумедне гноминя на ім'я Тім. Був він дуже добрим і працьовитим, але мав одну велику таємницю — гномик був усім серцем закоханий у справжню Царівну! Вона жила на вершині високого зеленого пагорба, куди вела крута стежинка.
Щоб порадувати свою красуню, Тім щодня піднімався до річки. Він брав маленьке ситечко, довго-довго просіював річковий мул і шукав блискучі золоті крупинки. Коли йому щастило знайти хоча б одну, він біг до палацу і співав під вікном:
— Подивіться, Царівно, який я приніс вам подарунок!
Але Царівна лише сумно зітхала. Біля її палацу щодня збиралася ціла черга багатих наречених. Вони дарували їй дорогі браслети, золоті скриньки та вишукані парфуми. Та Царівні все це було нецікаво. Вона не шукала багатства, вона мріяла про справжнє, чисте диво — про щось таке дивовижне, чого ніхто ніколи не бачив!
Наш гномик цього не знав. Він подумав, що його бідні золоті крупинки просто не потрібні Царівні. Повернувся він у свою підземну хатинку, сів на стільчик і гірко заплакав:
— Ой, я ж усього-на-всього бідний маленький гном... Де мені взяти справжнє диво, щоб здивувати Царівну?
Наступного ранку гномик прокинувся від гуркоту. На вулиці розпочався великий літній дощ! Краплі весело стукали по дахах, а на луках утворилися блискучі калюжі. Тім так скучив за своєю Царівною, що вирішив піти до неї попри негоду
.
— Нехай цей дощ схожий на мої сльози, — сказав він, — але я мушу побачити її хоча б мигцем
!
Він вибіг на луг біля річки і раптом побачив дивну квітку. Вона мала яскраво-жовте сонечко посередині та багато білих, чистих пелюсток. Це була звичайна ромашка. Але для крихітного гнома вона здалася великою, пишною парасолькою! Гномик зірвав квіточку, підняв її над головою і впевнено покрокував до палацу. Дощові краплі кришталевою водою стікали з білих пелюсток, а гномику під його ромашковим дахом було сухо й затишно.
Коли він підійшов до знайомого віконця, Царівна якраз визирнула надвір. І раптом її очі засяяли від захвату! Вона ніколи в житті не бачила квітів, адже в палаці були лише золоті прикраси. Вона дивилася на білі, наче перлинки, пелюстки, на соковите зелене стебло, що пахло медом і літом, і на маленького сміливого гномика, який тримав цей дивовижний щит від до
щу.
— Яке диво! — вигукнула Царівна. — Це найкраща парасолька у світі! Вона дорожча за весь кришталь і золо
то!
Вона миттєво зрозуміла, яке добре і чуйне серце має цей маленький гном. Царівна вибігла на ґанок, гномик став на одне коліно і зап
итав:
— Чи погодитеся ви стати моєю дружиною? — Звичайно, мій рідний! — з посмішкою відповіла заз
ноба.
Ох і гучне ж було весілля! Наречена була в білосніжній сукні, схожій на пелюстки ромашки, а всі гноми підземелля танцювали від радості.
З того самого дня ромашка стала улюбленою квіткою всіх гномів. Вона для них — символ вірного кохання та літнього тепла. І тепер, якщо ви влітку потрапите на луг під теплий дощик, не поспішайте тікати. Присядьте тихенько біля великої ромашки і зазирніть під її білий бутон. Можливо, саме там ховається маленький гном, який тихенько співає пісеньку своїй Царівні.
Дитяча поезія Ольги Кравченко
За мотивами вірша Надії Март'янової
