Казка для дітей про Ворону і Мурахів
Жила-була у великому веселому парку ворона на ім'я Каркуша. Вона була ще тією модницею! Носила блискуче чорне пір’я, ходила поважно, як королева, і вважала себе найрозумнішою птахою у світі. «Кар-р-раульна краса! Я просто зірка!» — любила волати Каркуша на весь ліс, кружляючи над деревами та вихваляючись своїм суперздоров'ям.
Але одного літнього дня її королівська величність дала збій. Каркуша відчула, що її крила... страшенно сверблять! Пір'ячко розчепірилося в різні боки, блиск зник, а сили танули на очах. Виявляється, у її розкішній «шубі» оселилися крихітні, нахабні комашки-паразити. Вони влаштували у воронячому пір'ї справжнє диско і зовсім не збиралися йти геть! Каркуша бідкалася, чухала носом спину, крутилася дзиґою, але все марно. Лікаря-Дятла поблизу не було, аптеки з мазями від свербежу — теж. Знесилена птаха гепнулася на галявину прямо біля великого куполоподібного мурашника.
Навколо мурашника кипіло життя. Тисячі маленьких рудих мурах бігали туди-сюди, тягаючи гілочки та листочки, наче професійні будівельники. Каркуша навіть рота роззявила від подиву. Раптом один сміливий мураха, якого звали Кріс, підбіг ближче, упер руки в боки і запитав: «Ей, велетенська сусідко! Чого крила тремтять? Чому дзьоб повісила? Де твоє фірмове Кар-р-р?». Ворона ледь не заплакала: «Ой, Крісе, біда! Мене замучили шкідливі мікроби та кусючі комашки. Все свербить, рятуйте-допоможіть!».
Кріс бадьоро поправив уявну кепку і посміхнувся: «Не хлюпай носом, Каркушо! Ти потрапила за адресою. Наша лісова мурашина аптека і не таке лікує! Слухай мою команду: розправляй крила якнайширше і завмри, як статуя в музеї. І що б не сталося — не ворушись!».
Каркуша дуже здивувалася. Мурахи? Лікарі? Але свербіж так допікав, що вона вирішила довіритися малюкам. Вона широко-широко розправила свої великі крила, заплющила очі й завмерла. І тут почалося справжнє шоу! «Топ-топ-топ!» — сотні маленьких лапок дружно зачовгали по воронячій спині. Мурахи сміливо заповзали під кожне пір'ячко. Каркуші було ТАК лоскотно, що вона ледь стримувала сміх! Їй хотілося підстрибнути, закричати й злетіти в небо, але вона міцно стиснула дзьоб і терпіла.
А мурахи дарма часу не гаяли. Вони увімкнули режим «еко-спрею» і почали виділяти особливу мурашину кислоту. Для воронячого пір'я це були найкращі вітаміни та супер-шампунь, а от для шкідливих бактерій і паразитів — справжній жах! Нахабні мікроби з криками: «Рятуйте, мурахи йдуть!» почали накивати п'ятами й розбігатися в різні боки.
Минуло всього кілька хвилин, і лісовий десант дружно спустився на землю. «Готово! Процедуру Мурашиний СПА-салон завершено!» — скомандував Кріс.
Каркуша змахнула крилами і... о диво! Свербіж повністю зник! Пір'я знову заблищало на сонечку, стало легким, а в тіло повернулася суперсила. «Кар-р-рауль! Це ж магія!» — радісно закричала ворона, витанцьовуючи на корязі. — «Як вам вдалося вилікувати мене без жодної пігулки чи сиропу?».
Кріс весело підмигнув: «Ніякої магії, тільки наука природи! Наш мурашиний інстинкт знає, як захищати ліс, а твій пташиний інстинкт привів тебе до нас. Природа сама знає, як себе лікувати, головне — вчасно помічати її розумні підказки!».
З того дня горда Каркуша більше ніколи не задирала носа перед маленькими мешканцями парку. Тепер вони з Крісом — найкращі друзі, і щоліта ворона прилітає до мурашника на профілактичний «лоскітливий масаж».
Дитяча поезія Ольги Кравченко
На базі реального природного явища
