Казка для дітей про Совку Смілку та Світлячка Ясеня
За густими дубовими гілками, у найвищому й найзатишнішому дуплі старого дуба, мешкала маленька совка на ім’я Лякся. У неї були великі бурштинові очі, м'яке пір’ячко кольору осіннього листя та дуже ніжний голос.Усі маленькі сови в лісі з нетерпінням чекали заходу сонця. Вони любили розправляти крильця під місячним сяйвом, грати в піжмурки між хмаринками та слухати нічні казки старих сичів. Усі, окрім Ляксі.Річ у тім, що Лякся... боялася темряви. Щойно сонце ховалося за обрій і ліс огортали густі, чорні тіні, Лякся ховала дзьобик під крило, забивалася в найвіддаленіший куток дупла й міцно заплющувала очі.— Ляксю, виходь літати! — гукали її друзі-совята. — Сьогодні такий гарний вечір!
— Ні-ні, — шепотіла Лякся. — Там, у темряві, живуть страшні чудовиська! Вони шурхотять гілками й ховаються за кущами!І вона залишалася вдома сама-самісінька.Одного вечора над лісом зібралися темні хмари. Місяця й зірок зовсім не було видно, і в лісі стало так темно, як у зачиненій скрині. Навіть у дуплі Ляксі запанувала суцільна темінь. Сердечко совки забилося часто-часто. Вона вже готова була розплакатися від страху, як раптом… у кутку дупла спалахнув маленький зелений вогник. Він лагідно миготів, наче крихітна зірочка, яка впала з неба.— Ой, хто це? — злякано шепнула Лякся.
— Це я, Світлячок Ясень! — пролунав тоненький, але веселий голосок. — Вибач, що залетів без запрошення. Почався вітер, і я шукав прихисток.
— А ти… ти не боїшся темряви? — здивовано запитала совка, роздивляючись маленького гостя.
— Боятися темряви? — щиро здивувався Ясень. — Та ти що! Темрява — це ж найкращий час! Без темряви ніхто б не побачив, як я вмію світитися!Лякся замислилася. Вона ніколи не думала про це з такого боку.— Хочеш, я покажу тобі ліс? — запропонував Ясень. — Я буду твоїм маленьким ліхтариком!Лякся вагалася, але допитливість усе ж перемогла страх. Вона обережно вистромила голівку з дупла. Світлячок сів їй на сам краєчок дзьобика, освітлюючи простір навколо.— Дивись, — шепнув Ясень. — Бачиш той «страшний кущ», який шурхотить?Лякся придивилася. При м’якому світлі Ясеня вона побачила не чудовисько, а маленьке їжаченятко, яке кумедно пихтіло й згортало підсохле листя собі для ліжечка.— А чуєш отой погрозливий шелест на гілці? — продовжив Світлячок.Лякся підлетіла ближче (адже з ліхтариком на дзьобі було зовсім не страшно) і побачила пухнасту білочку, яка уві сні переверталася на інший бік і солодко потягувалася. Совка здивовано витріщила очі. Виявилося, що нічний ліс не був ворожим. Він просто... спав, дихав і жив своїм таємничим життям!Раптом вітер розігнав хмари, і на небі з'явився великий, срібний Місяць. Навколо нього розсипалися тисячі яскравих зірок. Вони відбивалися у краплях роси на траві, перетворюючи лісову галявину на Чарівний палац, що сяяв мільйонами вогників.— Як же це красиво… — затамувавши подих, вимовила Лякся.Вона розправила свої великі крила й уперше в житті легко злетіла у височінь. Нічний вітер лагідно біг по її пір’ячку. Вона більше не відчувала страху — лише волю й захоплення.— Дякую тобі, Ясеню! — вигукнула совка, кружляючи над кронами дерев. — Ти показав мені, що у темряві ховається стільки краси!— Темрява — це не ворог, — посміхнувся Світлячок. — Це просто полотно, на якому ніч малює свої найгарніші казки.З того дня Лякся більше ніколи не ховалася в дуплі. Вона переборла свій страх і стала найсміливішою та найвеселішою совкою в усьому лісі. На згадку про те, як світло Ясеня допомогло їй відкрити красу нічного світу та знайти справжню відвагу, вона вирішила залишити свої колишні страхи в минулому й змінила ім'я. З тих пір усі в лісі кликали її Смілкою — адже тепер її серце було сповнене сміливості, світла та радості!
Дитяча поезія Ольги Кравченко
