Казка для дітей про Хряпу і Масюню
Давним-давно у зеленому лісі жило собі маленьке Кукушеня на ім'я Хряпа. Доля в Хряпи була незвичайна: її рідна мама-зозуля закрутилася у справах і підкинула своє яйце в затишне гніздечко маленької сірої пташки-кропив'янки.Вилупившись першою, Хряпа виявилася дуже хитрою та жадібною. Вона виштовхала з гнізда інші яйця та пташенят, щоб уся їжа діставалася тільки їй! Бідна пташка-прийомка з ранку до ночі носила їй гусениць та мошок, а Хряпа лише широко відкривала дзьобик і вимагала ще. Вона ніколи в житті не шукала їжу самостійно, не знала, що таке втома, і вважала, що весь світ повинен їй служити.Коли Хряпа підросла й вилетіла з гнізда, вона сіла на високу гілку біля старого дуба. Поруч, прямо по стовбуру, розтягнулася нескінченна вервечка мурах.Один маленький мураха на ім'я Масюня тягнув на собі соковиту насінину, яка була втричі більша за нього самого. Він зупинився, витер лапкою чоло й дружньо мовив:
— Привіт, Хряпо! Бачу, ти вже велика пташка. Допоможеш нам збирати зернятка на зиму?Хряпа зверхньо пирхнула й голосно зареготала:
— Я? Працювати? Та ти що, комахо! Моя мати навчила мене головного правила життя: треба просто знайти чуже гніздо і забирати все собі! Мені їжу завжди носять інші, а я тільки їм та відпочиваю. Працюють лише дурні!Мураха Масюня не образився, а лише спокійно відповів:
— Ти виросла великою, але так нічого й не зрозуміла, Хряпо. Твоя пташка-мати віддала тобі останні сили, а ти лише відбирала їжу у слабших. Але чужа ласка не вічна. Прийде холодна осінь, пташка-прийомка полетить у теплі краї, і ніхто більше не покладе тобі мошку до дзьоба. Що ти робитимеш тоді, якщо сама нічого не вмієш?Хряпа замислилася. Настала тиша. Вона згадала, як самотньо їй буває на гілці, адже через її загребущість та гординю інші птахи не хотіли з нею дружити.— А що... працювати — це не соромно? — тихо запитала Хряпа.— Соромно жити за чужий рахунок і кривдити інших, — відповів Масюня. — А здобута власною працею їжа — найсмачніша. Спробуй пошукати здобич сама, і ти відчуєш, як це приємно — бути сильною та незалежною!Наступного дня Хряпа вперше в житті вирішила спробувати. Спочатку вона спритно знайшла та спіймала великого шкідливого жука на корі дерева, а потім спустилася нижче до трави та почала дзьобати смачні пшеничні зернятка. Це виявилося неймовірно цікаво й весело!Коли Хряпа додзьобала зернятка, вона обережно відщипнула дзьобиком шматочок найкрупнішого та соковитого зерня й поклала його поруч із Масюнею.— Це тобі за мудру пораду, Масюню! — гордо мовила Хряпа.З того дня зозуленя змінилося. Вона більше ніколи не ображала менших і не чекала, що хтось її годуватиме. Хряпа навчилася дбати про себе сама, стала справжньою захисницею лісу та знайшла серед лісових мешканців безліч вірних друзів!
Дитяча поезія Ольги Кравченко
