Казка для дітей про качину родину
Жила-була на лісовому ставку велика качина родина. Тато-качур і мама-качка виховували трьох синочків. Двоє каченят, Кряк і Крук, були слухняними малюками: вранці чистили пір’ячко, робили водну зарядку і ретельно виловлювали ряску.
А от третій, найменший брат на ім'я Тюпа, був справжнім качиним розбишакою та впертюхом. Що б йому не казали батьки, він усе робив навпаки. — Тюпо, не випливай на середину ставка, там сильний вітер! — гукала мама. — А от і випливу! — крякав Тюпа, розганявся... і через хвилину крутився у воді, як дзиґа, заплутавшись у власному ласті.
Найбільше Тюпа не любив ділитися. Знайде смачного жирного черв'ячка — і замість того, щоб пригостити братів, одразу ковтає, навіть не розжувавши.
Одного разу, напередодні великого лісового свята, Тюпа вирішив довести всім, що він уже дорослий і найрозумніший. Поки батьки спали в очереті, він тихцем виліз на берег і попрямував до лісу. — Знайду найбільшу у світі суницю і з'їм сам! — хвальковито бурмотів він під ніс, кумедно переставляючи жовті лапки.
Йшов він, йшов, аж раптом бачить — під кущем дикої малини лежить величезна, блискуча коробочка від чиїхось льодяників, яку забули туристи. Вона так гарно виблискувала на сонці, що Тюпа аж підстрибнув: — Оце так скарб! Моя коробочка! Нікому не віддам!
Він схопив її дзьобом, але коробка була важкою. Тюпа тягнув її і так, і сяк, аж раптом — хрусь! — коробка закрилася, а Тюпин дзьоб намертво застряг у залізній клямці.
Тюпа хотів крикнути: «Рятуйте!», але замість цього виходило лише кумедне: «М-м-м! Ф-ф-ф!». Він почав бігати по галявині, перечіплятися через корінці та крутити головою, але блискуча бляшанка не злітала.
Раптом із кущів висунувся хитрий ніс рудої Лисиці. — Ой, яке дивне звірятко! — облизнулася Лисиця. — Качка з залізною головою! Мабуть, дуже смачна...
Тюпа так злякався, що задніми лапками зачепив схил і сторчголов покотився вниз, просто до рідного ставка. Бовть! — і каченя опинилося у воді.
Побачивши Лисицю на березі, брати Кряк і Крук не злякалися. Вони почали щосили лопотіти крилами по воді, підняли такий галас і стільки бризок, що Лисиця з несподіванки чхнула і втекла назад у хащі.
Тато-качур підплив до Тюпи, міцно вхопив бляшанку своїм великим дзьобом і — клац! — звільнив невдаху.
Тюпа важко зітхнув, потер лапкою потерплий дзьоб, подивився на братів і вперше в житті не став сперечатися. — Дякую... — тихо прокрякав він. — Я зрозумів. Один качур у полі не воїн. І залізна коробка зовсім не смачна, якщо через неї тебе ледь не з'їла Лисиця.
З того часу Тюпу не впізнати. Він досі крутиться і шукає пригоди, але тепер, якщо знаходить великого черв'яка, обов'язково ділить його на три рівні частини. Бо з братами і безпечніше, і значно веселіше!
Дитяча поезія Ольги Кравченко
