Казка для дітей
Клубочок
Жила-була собі Жіночка-В’язальниця. Вона саме чаклувала над новим виробом. Від великої Матінки-Мотанки відмотала вона невеличкий Клубочок, щоб вив’язати з нього дивовижний візерунок. Та Кіт-Пустун щось утнув: як почав ганяти Клубочок, як загнав його аж під старезний комод!
Затаївся бідолашний Клубочок у темному закутку. Як же він перелякався гострих котячих зубів та кігтів-гачочків! Лежав він під комодом і думав журно: «Ой лишенько, тепер з мене вже нічого не зв’яжуть! Буду я тут свій вік доживати, в самій пилюці...»
А він же мріяв, о, як він мріяв! Може, став би він теплою рукавичкою для доньки господині, а може, — веселим бубончиком на святковій шапці! Але — ох, гірко! — тепер усе марно. І ще він дуже тужив за своїми Братиками-Клубочками, але найбільше — за рідною Матінкою-Мотанкою, великою Пряжею...
Та маленький Клубочок не зневірився. Він не переставав мріяти і сподіватися. І від того палкого бажання навіть висунувся трішечки назовні кінчик його ниточки з-під темного комода...
Аж ось прийшла Субота. Жіночка-В’язальниця заходилася лад наводити. І раптом побачила той тоненький кінчик! «Ось де ти сховався, мій маленький!» — усміхнулася В’язальниця, обережно витягла Клубочок, стерла з нього весь пил і поклала його до кошика, де лежали інші Клубочки. Тільки-но Клубочок доторкнувся теплим бочком до Матінки-Мотанки, весь його сум пройшов.
Увечері Жіночка-В’язальниця сіла в’язати тепленькі шкарпеточки. Вона добре знала своє чарівне ремесло і вміло вплітала нитки з різних клубочків спицями. Тож тепер усі ниточки назавжди опинилися поруч. Разом вони утворили Прекрасний Візерунок на шкарпеточках...
Клубочок був щасливий, як ніколи! Він зрозумів: навіть якщо життя закине тебе далеко від рідних, треба любити, мріяти і надіятися. І тоді Доля-В’язальниця неодмінно вплете ниточку твого життя в спільний Візерунок Буття. Бо без тебе він ніколи не буде повним і довершеним!
Дитяча поезія Ольги Кравченко
