Одного сонячного ранку на сільському дворі було надзвичайно галасливо. А все тому, що на паркан злетів яскравий Півень. Він розправив крила, випнув груди коліском і закричав на весь голос:
— Ку-ку-рі-ку-у-у! Подивіться на мене! Я тут найголовніший! Я раніше за всіх устаю, сонце кличу, лапами землю гребу! Всі мене слухайтеся!
Півень так пишався собою, що заплющив від задоволення очі. Але не встиг він докричати, як знизу підкрався старий поважний Гусак. Він сердито сикнув, витягнув довгу шию і — хап! — щипнув Півня прямо за розкішний хвіст!
Півень з переляку злетів з паркану, загубивши красиву пір'їну, і сховався в бур'янах. А Гусак виставив уперед груди, заґелґотав і оголосив:
— Ш-ш-ш... Хто тут головний? Я тут головний! Я великий, білий, можу і вщипнути, і крилами заплескати!
Тільки-но Гусак почав гордоходжати двором, як з буди вискочив кудлатий Пес. Він весело загавкав: «Гав-гав! Хто це тут розкомандувався?» — і цап Гусака зубами за хвіст! Гусак з криком перелетів через корито і затих.
Пес закрутив головою, закрутив своїм власним хвостом і загарчав:
— Рррав! Тепер я тут господар! Я двір стережу, на чужих гавкаю, мене всі бояться!
Аж раптом з-за повітки неспішно вийшов бородатий Козел. Очі в нього були хитрі, а роги — міцні та гострі. Почувши слова Пса, Козел розігнався, нагнув голову і — бум! — боднув Пса прямо в бочок. Пес заскавучав і з усього маху залетів назад у свою буду.
Козел закрутив куцим хвостиком, заковтав жмутик сіна і мекнув:
— Ме-е-е! Дарма ти хвалився, собако! Мої роги міцніші за твої зуби. Я тут справжній цар!
Але не встиг Козел як слід порадіти своїй перемозі, як повз нього проходила велика руда Корова. Вона ліниво жувала жуйку, і їй зовсім не подобався цей галас. Корова змахнула своїм довгим хвостом з китицею і — лясь! — з усього маху дала Козлові по вухах. Козел від несподіванки аж присів і мекати забув.
— Му-у-у, — поважно сказала Корова. — Я найбільша, я даю молоко, тому головна тут я.
І почалася на дворі велика суперечка! Півень кричав з бур'янів, Гусак сичав з-за корита, Пес гарчав з буди, Козел тупав копитами, а Корова голосно мукала. Кожен кричав, що він найважливіший і найсильніший. Вони сперечалися, сварилися і штовхалися, аж поки сонце не піднялося високо в небо.
Від того крику всі так втомилися, що в них просто забракло сил. А головне — у всіх дуже сильно забурчало в животиках. Сперечатися більше не хотілося, хотілося просто їсти.
Раптом рипнула хвіртка, і на двір вийшов Хазяїн. У руках він ніс великі відра з кукурудзою, свіжою травою, запашною кашею та чистою водою.
Побачивши його, всі «найголовніші» миттю замовкли. Півень першим підбіг до ніг Хазяїна, Гусак почав лагідно кланятися, Пес закрутив хвостом, Козел потерся об коліно, а Корова слухняно пішла до свого стійла. Хазяїн ласкаво посміхнувся, погладив корову, насипав кожному їжі та налив у корита прохолодної води. Тварини за милу душу почали хрумати і жувати, забувши про всі свої чвари.
Мораль казки: Отак і люди іноді хваляться своєю силою, розумом чи багатством і сперечаються, хто з них головніший у цьому світі. Вони забувають, що місце справжнього Володаря давно зайняте Тим, Хто створив цей світ, Хто щодня дає нам тепле сонце, чисту воду, родючу землю та хліб на столі. Без Його турботи всі наші хвастощі не варті нічого.
Дитяча поезія Ольги Кравченко
