Ішла мала Надія по землі,
Дівчатко років сім, а може менше,
Збирало в полі,квіти весняні,
І де була..ставало людям легше.
Мале дівчатко, очі-небеса,
В попаленій землі шукало квіти..
Сходила з неба, Господа роса,
І людям, хоч на мить, хотілось жити..
Її хтось бачив в Бучі, й в Ірпені,
І бачив цю Надійку у Херсоні,
Вона співала, Люди! Ні-війні!
І цілий світ,із нею в унісоні.
Де були кулі, квіти розцвіли,
Пшеницю підбирала, колосками.
А у лісах, струмочки потекли..
Як сльози, що втирала рукавами..
Мала Надійка! Господи святий!
Пробилося зернятко крізь пожежі!
А ворог злився, проклятий і злий!
І підлості його не було межі!
Та що із того? Сонечко зійшло!
Засіяло ромашками руїни!
І щось нам біля серця,ожило!
Мала Надія, родом з України!
@ Світлана Дубницька
