Мета заняття: формування поняття компетентнісного підходу в інклюзивній освіті та його практичне застосування під час складання плану уроку.
Зміст заняття:
1. Вступ.
2. Компетентісний підхід в інклюзивінй освіті.
3. Рекомендації до створення плану уроку в інклюзивному класі.
4. Практичне заняття щодо створення схеми уроку з врахуванням диференційованих завдань для учнів з ООП в інклюзивному класі.
5. Висновок.
Очікувані результати:
Педагоги повинні знати: основні принципи інклюзивної освіти.
Педагоги повинні розуміти: значення розвитку ключових компетентностей у дітей з особливими освітніми потребами.
Педагоги повинні уміти: створювати план уроку в інклюзивному класі з урахуванням диференційованого підходу.
1. Вступ
Інклюзивне навчання —спосіб отримання освіти, у який учні з особливими освітніми потребами (ООП) навчаються в загальному освітньому середовищі за місцем свого проживання. (4)
Психолого-педагогічна, корекційно-розвиткова та інша допомога особам з особливими освітніми потребами в системі освіти надається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з урахуванням їхніх потреб, визначених в індивідуальній програмі розвитку. Концепція інклюзивної освіти відображає одну з головних демократичних ідей – усі діти є цінними й активними членами суспільства. Навчання в інклюзивних класах закладів загальної середньої освіти є корисним як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для дітей з типовим рівнем розвитку, членів родин та суспільства в цілому. (1)
Насьогодні основним в освітньому процесі є орієнтація на потреби учня - дитиноцентризм. Особистісно-орієнтована модель освіти, що заснована на ідеях дитиноцентризму, передбачає максимальне наближення навчання і виховання конкретної дитини до її сутності, здібностей і життєвих планів, забезпечення морально-психологічного комфорту, відмови від орієнтації освітнього процесу на середнього учня, що є базою для інклюзивної освіти.
Так як сучасне суспільство динамічно змінюється, то відповідно і проходить переосмислення традиційних поглядів на розвиток дитини та його індивідуальність. Саме дитиноцентризм ставить перед вчителями завдання щодо особистісного розвитку з урахуванням особливостей дитини.
З досвіду роботи можна зазначити, що в інклюзивних класах йде опір на розвиток сильних якостей і талантів учнів, а не на їхні фізичні або розумові проблеми. Взаємодія з іншими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, мовленнєвому, соціальному та емоційному розвитку дітей з особливими освітніми потребами. При цьому діти з типовим рівнем розвитку демонструють відповідні моделі поведінки дітям з особливими освітніми потребами і мотивують їх до цілеспрямованого використання нових знань і вмінь. Вчителі, які працюють в інклюзивних класах, наголошують на тому, що взаємодія між учнями з особливими освітніми потребами та дітьми з типовим рівнем розвитку сприяє налагодженню між ними дружніх стосунків, завдяки чому діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, стають більш чуйними, готовими допомогти.
Отже, інклюзивна освіта у закладах загальної середньої освіти має відображати одну з головних демократичних ідей – усі діти є цінними й активними членами суспільства. Інклюзія означає розкриття кожного учня за допомогою освітньої програми, яка є достатньо складною, але відповідає його здібностям. Вона враховує потреби, а також спеціальні умови та підтримку, яка забезпечується медико-соціальним та психолого-педагогічним супроводом. Але найголовніше – дитина вчиться життєдіяльності в оточенні здорових дітей, що формує спрямованість до повноцінного життя, до усвідомлення власної спроможності, підвищення якості власного буття. Такі концептуальні положення є основою інклюзивного навчання у Новій українській школі.
2. Компетентісний підхід в інклюзивінй освіті.
Метою якісної інклюзивної освіти є визначення пріоритетних завдань діяльності нашого закладу та вчителів, які працюють з дітьми, які мають особливі потреби. Крім того, важливим є вивчення психолого-педагогічних умов, які впливають на ефективність реалізації компетентнісного підходу в сучасній інклюзивній освіті.
В сучасній системі спеціальної освіти компетентісний підхід розглядається як стратегічний напрямок розвитку. Компетентісна освіта за своєю сутністю орієнтується на практичних результатах, досвіді особистої діяльності, змінах в організації навчання.
Для реалізації компетентісного підходу в інклюзивній освіті можна виділити такі аспекти:
ключові компетентності;
узагальнені предметні вміння;
прикладні предметні вміння;
життєві навички.
Переглядаючи ці напрямки, можна сказати, що вони сприяють підвищенню компетентності дітей з особливими освітніми потребами, їх готовності до життя в сучасному інформаційному суспільстві та бажання не стільки більше знати, як більше та краще вміти здобувати знання. Важливо бути здатним застосувати вміння та навички в реальному житті для вирішення практичних завдань.
Компетентнісний підхід є дієвим інструментом поліпшення якості освіти та надає пріоритетний перелік наскрізних ключових компетентностей в інклюзивніій освіті (3):
Уміння вчитися – передбачає формування індивідуального досвіду участі дитини з ООП в освітньому процесі, вміння, бажання організувати свою працю для досягнення успішного результату, оволодіння вміннями та навичками саморозвитку, самооцінки, самоаналізу та самоконтролю.
Здоров’язбережувальна компетентність – готовність вести здоровий спосіб життя у фізичній, соціальній, психічній та духовній сферах.
Загальнокультурна компетентність – опанування спілкування у сфері культурних, мовних, релігійних відносин, здатність цінувати найважливіші досягнення національної, європейської та світової культур.
Соціально-трудова компетентність – готовність робити свідомий вибір, етика громадянських стосунків, навички соціальної активності, уміння організовувати власну трудову та підприємницьку діяльності, оцінювати власні можливості, здатність співвідносити їх їз потребами ринку праці.
Інформаційна компетентність – оволодіння новими інформаційними технологіями, уміннями відбирати, аналізувати, оцінювати інформацію, систематизувати її, використовувати джерела інформації для власного розвитку.
Співвіднесення компетентнісного підходу з інноваційними змінами свідчить про те, що найоптимальнішою умовою задля досягнення нових результатів є формування соціальної компетентності.
3. Рекомендації до створення плану уроку в інклюзивному класі
План уроку в інклюзивному класі –це короткий письмовий виклад змісту уроку у формі конспекту, схеми або карти. У ньому вказується тема, мета та очікувані результати уроку, тип, обладнання , етапи уроку, послідовність їх проведення, визначаються види і форми фронтальної та групової навчальної, корекційно-розвивальної роботи учителя з класом, індивідуальної роботи – з окремими учнями. Досвідчений учитель розробляє план-конспект уроку, а учитель початківець – розгорнутий конспект уроку. Конспект уроку окремо для інклюзованого учня не пишеться.
Учитель при підготовці до уроку повинен враховувати усі особливості психофізичного розвитку учнів з особливими освітніми потребами. Учитель складає загальний конспект уроку плануючи, у які види навчальної діяльності він залучатиме дитину разом з іншими, а на яких етапах уроку учень виконуватиме індивідуальні завдання, завдання менші за обсягом чи складністю. Для їх відображення учитель може відвести горизонтальну лінію у загальному конспекті. Оформлення конспекту уроку – це творчість учителя, адже єдиних вимог до написання конспекту уроку в інклюзивному класі немає.
У процесі підготовки до уроку в загальноосвітньому інклюзивному класі вчитель інтегрує навчальний матеріал загальноосвітніх і спеціальних (корекційних) програм. Інформація, одержувана учнем з теми, що вивчається, має відповідати рекомендованій йому для навчання освітній програмі. Закріплення отриманих знань, умінь і навичок ведеться на різному дидактичному матеріалі, підібраному для кожного учня індивідуально: роздаткові картки, вправи з навчальних посібників і підручників (добирає асистент вчителя). Для пояснення складно сприйманих тем учням з особливостями в розвитку пропонуються картки - інструкції з описом покрокових дій учнів. Така побудова уроку створює умови, при яких усі учні класу залучаються до загальнокласної роботи. (2)
При організації навчального процесу в інклюзивному класі вчитель повинен брати до уваги індивідуальну програму розвитку (ІПР) дитини з особливими освітніми потребами, її індивідуальний навчальний план (за портеби), висновки психолого-медико-педагогічної комісії. Такий підхід допоможе учителю сприймати навчальний процес як цілісну систему педагогічного впливу на окремого учня з особливими освітніми потребами, так і на всіх учнів класу.
Приступаючи до вивчення нової теми уроку, учитель зобов'язаний ще раз переглянути навчальну програму, визначити обсяг знань, умінь та навичок, які повинен засвоїти учень на уроці та встановити індивідуальні можливості кожної дитини з особливими освітніми можливостями.
Якщо у класі є учні з різним рівнем інтелектуального розвитку необхідно врахувати пізнавальні можливості кожного. Когнітивні процеси у таких дітей відбуваються при засвоєнні малих порцій інформації та після багаторазового повторення за допомогою великої кількості тренувальних вправ. При організації навчальної діяльності таких дітей необхідно правильно вибрати постійне місце сидіння у класі, аби у випадку виникнення труднощів йому можна легко надати допомогу. Учень повинен посильно приймати участь у роботі класу, не затримуючи темпу ведення уроку. Не можна допускати, щоб будь-який навчальний матеріал залишався незрозумілим для усіх учнів.