Один чоловік одружився з дуже красивою дівчиною. Його любов до неї була безмежною. Але одного разу трапилося лихо: у неї виявили захворювання шкіри і краса стала її покидати. У цей час її чоловік вирушив у подорож і в дорозі він втратив зір. Але попри все, вони жили як і раніше...
Згодом вся її краса вичерпалася, але сліпий чоловік, звичайно, не бачив цього і продовжував любити свою дружину так само сильно, як вона любила його...
Незабаром вона померла... Провівши всі необхідні поминальні заходи, відправи вдома, в церкві, на цвинтарі, він вирішив залишити місто назавжди.
- Як ти зможеш ходити без сторонньої допомоги? Адже весь цей час ти справлявся завдяки своїй дружині, - пролунав голос перехожого.
– Я не сліпий, – відповів чоловік. Я лише вдавав, що не бачу. Якби вона знала, що я можу бачити її обличчя, то це поранило б її набагато більше, ніж хвороба. Вона була гарною дружиною і я хотів зберегти її щастя.
Мораль: Іноді, нам краще бути сліпими і не помічати недоліки інших. Це і є краса людських взаємин. Кожен у цьому світі має свою унікальну мету, яка робить його важливим. Ніколи не дивіться на когось зверхньо! 
