Мета: познайомити вихованців з ігровою лялькою,виховати повагу та шанобливе ставлення до традицій та духовної спадщини нашого народу.
Ігрові ляльки мають свої різновиди та особливості. Найпростішими у виготовленні були два види ляльок: “жованка” і “немовлята”.
Ляльки “жованки” (ще їх називали “куклами”) призначались для зовсім маленьких дітей до одного року. Виготовляли їх так: у шматок конопляного полотна клали пережований кусень хліба, часом додаючи туди трохи цукру, замотували його та міцно обв’язували ниткою. Іноді обв’язували одним із кінців цього ж шматка полотна. Таку “куклу” робила мати і давала її для смоктання, коли дитина плакала. Особливо часто “куклу” давали дітям в бідних сім’ях в голодні роки. Часом дитина засинала з нею.
Ляльок “немовлят” робили, коли потрібно було заспокоїти “забавити” дитину. Брали шматок тканини (однотонного світлого чи білого кольору), на середину клали згорнуту з різних клаптиків кульку або часом – картоплинку. Зав’язували вузлом. Утворювалась “голівка” і “тулуб”. Потім брали більший шматок тканини і згортали ним це “немовля”. Від розмірів тканини залежали розміри ляльки. Її було можна швидко зробити і швидко розібрати, коли вже не було в ній потреби. Ляльки з хусток робили дуже часто. Цей процес займав менше однієї хвилини.
Хустка “з тороками” була в пригоді, коли робили ляльку “немовля” з волоссям. Для цього треба було майстерно прилаштувати кінці ниток, а потім загорнути голівку ляльки іншим кінцем хустки. З великих “тернових” хусток також виходили гарні ляльки “немовлята”, але робили їх дуже рідко, бо “тернові” хустки були дорогими, і матері не дозволяли використовувати їх для ігор. Зазвичай, жінки одягали великі “тернові” хустки на Різдво, Великдень, весілля, родинні свята, а потім ховали у скриню.
Поширеною на Поділлі, також була лялька – “малюк”. “Для створення її тіла дитина брала, наприклад, свою кофтинку, скручувала і замотувала маминою хусткою або просто шматком тканини квадратної чи прямокутної форми. Потім міцно зв’язувала мотузочком (“повивачем”), щоб не розв’язувалась. Таку “ляльку” пеленали, гойдали, співали їй колискових. За свідченням більшості опитаних “личко” у такої “ляльки” було “чистеньке” і “біленьке”, на ньому не було ніяких зображень. Кількість ляльок “малюків”, які використовувались у грі була різною, як і їхні розміри.
Іграшку з тканини «Зайчик» робили в давнину для дітей трьох років, щоб вони мали друга. Іграшка була для дитини співрозмов-ником у процесі гри.Таку іграшку батьки давали ди-тині, коли її на деякий час залишали наодинці. Коли малюку ста-вало самотньо або страшно, то він звертався до зайчика як друга, розмовляв та грався з ним. Тому малюк був ніжним і чуйним до своєї іграшки, оскільки вбачав у ній рідну душу. Іграшковий зайчик був живою істотою, олюдненою іграшкою і водночас оберегом для малюка. На Великдень зайчик міг принести в подарунок писанку або крашанку.
Також дуже часто у народі виготовляли пташок з клаптиків тканини способом загортання. Вони слугували як обрядові іграшки-ляльки. Виготовляли їх під час заклику Весни, що символізувала Птаха Радості, а також підвішували над колискою.
В Україні іграшки виготовляли не тільки з твердих (ріг, камінь) і пластичних (глина) матеріалів, а також із лози, соломи, рогози, сушеної трави, листя кукурудзи тощо.
