Іграшки бувають різні

Історія виникнення глиняної іграшки

Глина - матеріал ламкий і недовговічний. Незважаючи на великі масштаби виробництва глиняних іграшок, їх дійшло до нас мало, адже вони легко ламались, розбивались і зникали з поколіннями людей.

Іграшку робили скрізь, де були поклади глини і займалися гончарством. Вона була побіжною, другорядною справою в гончарному виробництві. І ліпили її, поряд з мисками, глечиками і горщиками, зазвичай не гончарі-чоловіки, а жінки і діти. Ліпили для себе, для забавки, а з часом - на продаж, приурочуючи до ярмарків і веселих народних свят. Лише в кількох місцевостях глиняна іграшка стала самостійним промислом, підвладним впливам моди і міським потребам. Але зазвичай вона народжувалась і розвивалась у селянському середовищі. Саме тому в ній знайшли яскраве виявлення характерні риси селянського народного мистецтва.

Технологія виготовлення іграшок, підготовка глини майже всюди були однаковими, хоча й мали місцеві особливості. Червону, сіру або білу глину змішували з дрібним просіяним піском і розводили з водою, перетворюючи у в’язке тісто. З нього й ліпили іграшки. Спочатку їх висушували, а через кілька днів обпалювали. В залежності від якості і складу місцевих глини й піску, поверхня іграшок набувала певного кольору і фактури, які відігравали велике значення в їх декоративних властивостях. Для прикраси в різних центрах використовували кольорову поливу або розпис.

Традиційна іграшка подає образи звірів, птахів і людей статичними, індиферентно-застиглими, що сприяє виявленню образу в його умовно-узагальненій повноті.

Найбільш поширеною народною іграшкою в Україні був і залишається глиняний свищик.Найчастіше серед свищиків зустрічаються птахи.

Іграшка українських гончарів «півень» - один з найдавніших сакральних образів

Раніше функція глиняної іграшки була ігрова, а тепер художньо – естетична функція.