І знову неспокійна ніч була...
Хтось і не знав, що ніч його остання.
На столику трояндово цвіла
Мелодія щасливого кохання.
У когось діти плакали малі,
І колискову їм батьки співали.
Читав студент і дуже пізно ліг...
А десь за воїном полеглим сумували.
Так підло й ницо, що не має слів,
Коли всі спали, зморені війною,
У дім снаряд раzиста прилетів,
Й забрав життя, змішав його з бідою.
О, світе! Ще не стихли голоси
Тих, хто благав спасіння під водою.
Чому ж мовчиш ти, світе?! Чом, скажи?!
Це може бути завтра і з тобою!
З вірою у Перемогу
/Алла Шевченко
13.06.23
світлина з інтернету
