13.11.2022, неділя — 317-й день року. До Нового року — 48 днів.
"Ви уявляєте собі, народ радісно усміхнувся! Але як це трудно", — занотував у травні 1949 року у своєму щоденнику класик сатиричної прози XX століття Остап Вишня...
Видатний український письменник-гуморист і сатирик Остап Вишня з’явився на світ 13 листопада 1889 року в селянській родині на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту Полтавської губернії (нині Охтирський район Сумської області). Справжнє ім’я та прізвище при народженні — Павло Губенко. У родині було 17 дітей.
Початкову освіту Павло Михайлович здобув у повітовому Зінькові. Далі хотів влаштуватися до Глухівської вчительської семінарії, але в батьків бракувало коштів. Тому його відправили до Києва, навчатися в військово-фельдшерській школі на Печерську, де вже здобував освіту старший брат Василь. Навчання там велося за державний кошт, оскільки батько був відставним унтерофіцером.
1907 року Павло успішно закінчив Київську військово-фельдшерську школу, після чого деякий час перебував на військовій службі, а потім працював хірургом у київській лікарні Південно-Західної залізниці. Проте лікарська праця не надто приваблювала його. Павло дедалі більше цікавився літературою.
Екстерном здав іспити за гімназійний курс і 1917 року вступив до Київського університету Святого Володимира на історико-філологічний факультет. Та буремні революційні події завадили подальшому здобуванню вищої освіти. Павло Губенко став до лав Армії Української Народної Республіки. Зробив швидку кар’єру: працював начальником медично-санітарного управління міністерства шляхів УНР. Саме тоді почав публікуватися: в листопаді 1919-го в Кам’янець-Подільську, який був тимчасовою столицею УНР, у газетах “Народна воля” і “Трудова громада” побачили світ його фейлетони “Демократичні реформи Денікіна” і “Антанта” за підписом "П. Грунський" .
Остап Вишня, 20-ті роки
Невдовзі після того Павло потрапив у полон до більшовиків, на волю його відпустили тільки 1921 року. Оселившись у Харкові, тодішній столиці УРСР, він став співробітником газети “Вісті ВУЦВК”. А 22 липня 1921-го на шпальтах “Селянської правди” вперше з’явився псевдонім Остап Вишня, під яким письменник й увійшов у літературу.
Саме тоді, у відносно помірковані в ідеологічному плані часи непу та українізації, повною мірою розкрився талант митця, гуморист й сатирик Остап Вишня стає одним із найпопулярніших в Україні майстрів слова, який простою, доступною мовою реагує на найактуальніші теми. За підрахунками літературознавців, за весь період творчої біографії Остап Вишня опублікував у “Вістях ВУЦВК”, “Селянській правді”, “Червоному перці”, “Радянській Україні” та інших періодичних виданнях понад 2 500 творів. Було видано збрки його творів: “Вишневі усмішки (сільські)”, “Реп’яшки”, “Вишневі усмішки кримські”, “Лицем до села”, “Вишневі усмішки кооперативні”, “Вишневі усмішки закордонні”, «Вишневі усмішки київські», «Мистецькі силуети», «Вишневі усмішки реконструктивні», «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі усмішки театральні», чотиритомне «Зібрання усмішок», "Мисливські усмішки"... Вони привертали увагу своєю невимушеною дотепністю, семантичною розкутістю, жартівливим настроєм, добросердим, м’яким сміхом і водночас витонченим ліризмом. Сам автор відбувся жартівливим дефініюванням нового жанру: «Мені нове життя усміхається, і я йому усміхаюся! Через те й усмішки».
1924 року в Харкові Остап Вишня одружився з акторкою театру Варварою Маслюченко. Вони познайомилися на виставі про Жанну Д’Арк, де Варвара виконувала головну роль. Перша дружина на той час померла від тифу, від того шлюбу залишився син В’ячеслав (1923-2002).
Павло Михайлович Губенко і дружина Варвара Олексіївна
25 грудня 1933-го Остапа Вишню заарештували за абсолютно надуманим звинуваченням та засудили спочатку до розстрілу, а потім замінили на 10 років виправно-трудових таборів. На це сатирик лише пожартував слідчому: “З таким самим успіхом ви можете мене звинуватити у посяганні на честь Рози Люксембург”.
Покарання Остап Вишня відбував в Ухтпечлазі. У 1937-му дивом уникнув розстрілу: його мали етапувати до іншого табору, де й знищити. Але дорогою письменник тяжко захворів на запалення легень, і його зняли з етапу.
Того самого року в Лук’янівській в’язниці Києва енкаведисти розстріляли його старшого брата — також відомого письменника-гумориста Василя Чечвянського.
Іншого разу від етапування на Колиму Вишню врятував комендант табору, який читав його твори. Він повідомив начальству, що в’язня на ім’я Остап у нього немає, приховавши, що той проходить під своїм справжнім ім’ям Павло Губенко. Якось вдалося навіть домогтися переведення на легші роботи, оскільки Вишня допоміг конвоїру, в якого стався гострий напад апендициту, дістатися табору.
1943 року Олександр Довженко вмовив Микиту Хрущова домогтися від Сталіна звільнення Остапа Вишні. Він знову став потрібен владі як сатирик і як пропагандист — треба було надихати народ на боротьбу проти гітлерівців. Виявилося, що, перебуваючи в таборах, Остап Вишня навіть не знав, що триває війна! Але тепер він знову на свободі й 26 лютого 1944-го “Радянська Україна” вперше за довгі роки публікує його новий твір-усмішку “Зенітка”. Перед тим, як повернути Остапа Вишню в Україну, його певний час лікували й відгодовували у московській лікарні — адже після ув’язнення він скидався на ходячого мерця. Радянські можновладці облаштували Остапові Вишні життя в Києві, надали посаду в редколегії журналу “Перець” — аби тільки він працював у їхніх інтересах. Спочатку дали квартиру в будинку письменників Роліт, потім по вулиці Великій Васильківській, 6. З під пера письменника-гумориста, засновника нового художнього жанру "нарис-усмішка", виходять політичні фейлетони та памфлети "Самостійна дірка" (1945), "Весна-красна" (1949), "Мудрість колгоспна" (1952), "А народ воювати не хоче" (1953), "Великі ростіть!" (1955), "Нещасне кохання" (1956) та ін.
Працював Остап Вишня і над перекладами творів світової класики — Марка Твена, О’Генрі, Я. Гашека. Реабілітації дочекався лише за рік до смерті — у 1955-му.
Помер Остап Вишня від серцевого нападу 28 вересня 1956 року. Похований на Байковому цвинтарі Києва. "Мабуть, з часів Котляревського не сміялась Україна таким життєрадісним, таким іскрометним сміхом, яким вона засміялася знову у прекрасній творчості Остапа Вишні", — сказав Олесь Гончар над труною письменника.
Могила Остапа Вишні
