Кажуть, люди не приходять у наше життя випадково. Одна людина принесе тобі радість, друга біль, третя подарує життєвий досвід, четверта навчить чогось нового. Ось тільки не завжди зрозуміло, наскільки довго людина залишиться в твоєму житті і навіщо вона в неї взагалі прийшла? Чи сам упустив? А буває так.. начебто б він уже щось зробив, дав тобі, а так не хочеться, щоб йшов. Як тоді?
Я думаю, кожному варто дякувати, що б не сталося. За ті безцінні хвилини радості чи смутку, за подаровані емоції, погляди, усмішки і навіть сльози, все це колись зробило тебе сильнішим, мудрішим, добрішим. Чи не так?
Нікого не варто звинувачувати, всі люди різні, хтось приймає тебе таким, який ти є.. з усіма тарканами в голові, сміється над твоїм божевільним характером і шаленою поведінкою, просто ви на одній хвилі! Хтось біжить від тебе геть, не в змозі витримати твоєї енергії, що б'є через край, у пошуках чогось нового... Ми всі різні, ми такі, які є... і іншими навряд чи станемо.
Треба вміти говорити спасибі тим, хто входить у наше життя, хто є в ньому, нехай частинкою, нехай всією душею, а, може, просто значком онлайн в мережі. дякую за усмішку, дякую за емоції та життєві уроки, за бурю струс, за метеликів у животі...
Говоріть людям спасибі!
