Горить свіча самотньо на вікні
І тихо зустрічає новий вечір...
Край неба запалилися вогні
Й ховають в ніч усі страхи старечі.
Тремтить та свічка, ніби від морозу,
І плаче тихо, котиться сльоза...
Вона ж бо знає добре, що в дорозі
Ще не одна запалиться свіча.
Таких свічок вже незліченна кількість -
Вже ціле море вогників сумних.
Бо свічки ті - то пам'ять про загиблих,
Немов душі вже згаслі маяки.
Ті маяки бентежать душу болем,
На серці залишають рани й шви...
А свічка плаче - сльози стали морем,
Бо стільки бачила печалі і журби!
І стежкою краплин свіча стікає,
Не може стримати солону ту сльозу!
Свіча життя тихенько догоряє...
І вже хтось інший жде свою свічу...
