Годинник цокає, а час - немовби став...
Забрав, до крихти, спокій... тишу вкрав...
Дивлюсь на все, немов зі сторони...
Не помічаю ніц... окрім війни...
Боюсь новин... і нерви, як струна...
В душі лишилась тільки глибина,
Куди, як в прірву, падає усе...
Я не живу... мене кудись несе
Неволя. Гірше смерті і пітьми.
Боюся клясти, аби без вини
Не постраждав хтось. Я - не є суддя.
Я тільки прошу Бога, щоб сміття
Прибрав з землі святої назавжди...
Дав Перемогу нам... дав хліба і води...
Дав миру і простив усі гріхи...
Годинник цокає... В церквах горять свічки...
Людмила Муріна
