Гіперактивні діти — це діти, які не можуть адекватно пристосуватися до реалій навколишнього життя і тому сприймаються своїм найближчим оточенням як об’єкт постійної турботи і джерело занепокоєння. І самі діти з підвищеною активністю, і їх оточення страждають від властивої їм метушливості; причиною неприємностей стає поведінка, що відхиляється від соціально прийнятих норм.
Однією зі специфічних рис є надмірна активність дитини, зайва рухливість, метушливість, неможливість тривалого зосередження уваги на чому-небудь.
Причина гіперактивності носить фізіологічний характер і криється у функціональному порушенні обмінних процесів мозку.
Психологами розроблено три основних напрямки роботи з гіперактивними дітьми:
P розвиток психічних функцій, які відстають у таких дітей — уваги, рухового контролю, контролю поведінки;
P відпрацювання конкретних навичок взаємодії з однолітками і дорослими;
P важливо, при можливості, вести роботу з гнівом.
Портрет гіперактивної дитини.
Такій дитині важко тривалий час сидіти нерухомо, не вовтузитись, не розмовляти. Вона довго готується розпочинати будь яке завдання, часто відволікається. Після кількох зауважень або вимог намагається повернутися до незакінченої роботи, але знову щось стороннє привертає її увагу. Постійні окрики, погрози, покарання не поліпшують її поводження, а подеколи стають джерелами нових конфліктів. Крім того такі форми впливу можуть сприяти формуванню у дитини негативних рис характеру. У результаті страждають усі: і дитина, і дорослі, і діти,з якими вона спілкується.
Часто дитина зацікавлена, але не послідовна у своєму інтересі. Вона все слухає, виконує, але з - за неорганізованості дій її знання не формуються у досвід. Міркування, висновки поверхневі, оскільки пізнавальний інтерес задовольняється першою почутою інформацією без спроби осмислити значення описуваного явища або поняття.
Дитина часто діє , не замислюючись про наслідки. Поганого в собі не помічає, покарання для неї незаслужена несправедливість. Часто ображається, але про образи швидко забуває. Гіперактивні діти часто зачіпають і впускають різні предмети, штовхають однолітків. У них погана координація або недостатній м'язовий контроль. Вони часто є джерелом різних конфліктів, бійок і просто непорозумінь. Дослідження польських учених свідчать про те, що рухова активність цих дітей на 25- 30% вища за норму.
Характерною рисою розумової діяльності гіперактивних дітей є циклічність. Діти можуть працювати продуктивно 5 - 15 хвилин, а потім 3-7 хвилин мозок відпочиває , накопичує енергію для наступного циклу. У цей момент дитина відволікається і не реагує на педагога. Напружена розумова діяльність швидко втомлює їх і «вимикає», діти не можуть зберігати розумову працездатність до кінця робочого дня, хоча фізично активними залишаються до самого вечора. У гіперактивних дітей недостатньо сформовані навички інтелектуальної діяльності.
У зрілому віці ознаки гіперактивності зникають лише у 30% таких дітей, але порівняно з іншими людьми більшість із них усе ще зазнають труднощів у сфері міжособистісних і професійних взаємин.
Рекомендації вчителю по роботі з гіперактивними дітьми:
1. Обов’язково оцінювати хорошу поведінку та успіхи в навчанні, хвалити дитину, якщо він успішно впорався навіть з невеликим завданням.
2. Зменшити робоче навантаження, в порівнянні з іншими дітьми.
3. Ділити роботу на більш короткі, але більш часті періоди. Використовувати фізкультхвилинки.
4. У класі бажано мати мінімальну кількість відволікаючих предметів (картин, стендів).
5. Знизити вимоги до акуратності на початку роботи, щоб сформувати відчуття успіху. Створювати ситуацію успіху, в якій дитина мала б можливість проявити свої сильні сторони. Треба навчити його краще їх використати, щоб компенсувати порушені функції за рахунок здорових. Нехай він стане відмінним експертом по окремих областях знань.
6. Посадити дитини під час заняття, по можливості, поряд з дорослим. Оптимальне місце для гіперактивного дитини — в центрі класу, навпаки дошки, він завжди повинен перебувати перед очима вчителя. Йому повинна бути надана можливість швидко звертатися до вчителя за допомогою у випадках труднощів.
7. Використовувати фізичний контакт (погладжування, дотику) в якості заохочення і зняття напруги.
8. Направляти зайву енергію гіперактивних дітей в корисне русло: під час уроку просити їх допомогти — вимити дошку, роздати папір і т.д.
9. На певний відрізок часу давати лише одне завдання. Якщо має велике завдання, то його треба пропонувати у вигляді послідовних частин, і періодично контролювати хід роботи над кожною частиною, вносячи необхідні корективи.
10. Давати завдання відповідно з робочим темпом і здібностями учня. Важливо уникати пред’явлення завищених або занижених вимог.
11.Учіть висловлювати свої емоції.
12. Домовлятися з дитиною заздалегідь про тих чи інших діях.
13. Давати короткі і чіткі інструкції (не більше 10 слів).
14. Використовувати гнучку систему заохочень і покарання.
15. Заохочувати дитину відразу ж, не відкладаючи на майбутнє.
16. Надавати дитині можливість вибору, коли це необхідно.
17. Роботу з гіперактивним дитиною будувати індивідуально, при цьому основну увагу приділяти відвеликаємості і слабку організацію діяльності.
18. По можливості ігнорувати викликають вчинки дитини з синдромом дефіциту уваги.
19. Під час уроку обмежити до мінімуму відволікаючі чинники. Цьому може сприяти, зокрема, оптимальний вибір місця за партою для гіперактивного дитини — у центрі класу навпроти дошки.
20. Надавати дитині можливість швидко звертатися за допомогою до вчителя у випадках труднощі.
21. Навчальні заняття будувати за чітко розпланованого, стереотипному розпорядку.
22. Навчити гіперактивного дитину користуватися спеціальним щоденником або календарем.
23. Завдання, запропоновані на уроці, писати на дошці.
24. Вводити проблемне навчання, підвищувати мотивацію учнів, використовувати в процесі навчання елементи гри, змагання. Більше давати творчих, розвиваючих завдань і навпаки, уникати монотонної діяльності. Рекомендується часта зміна завдань з невеликим числом питань.
25. Спільно з психологами допомагати дитині адаптуватися в умовах школи і класному колективі — розвивати навички роботи в школі, навчати необхідним соціальним нормам і навичкам спілкування.
26. Дотик є сильним стимулятором для формування поведінки і розвитку навичок навчання. Доторкніться до плеча дитини, погладьте його по голові, візьміть за руку …
27. При розмові з дитиною опускатися на рівень його очей, дивитися йому в очі, взяти за руки.
28. Запам’ятати, гіперактивність — це не поведінкова проблема, не результат поганого виховання, а медичний і нейропсихологічний діагноз. Проблему гіперактивності неможливо вирішити вольовими зусиллями, авторитарними вказівками і переконаннями.