Історія знає багато жертв в ім’я ідеї, та аналогічної Крутам не було. Моральною святістю і чистотою, високою пожертвою в ім’я України сяє до нас крізь століття подвиг української молоді на станції Крути під Києвом 29 січня 1918 року.
Серед 300 студентів, які самовіддано стояли на смерть, стримуючи наступ ворожих сил на чолі з генералом Муравйовим, був і наш краянин, один зі всієї Галичини, Микола Степанович Корпан.
То хто ж він герой-крутянин, який загинув у нерівній битві за незалежність держави Україна в далекому 1918 році?
Микола Корпан – син убогого тяпчанського селянина. Був дуже здібним учнем. Завдяки вчителям Дучимінським сільська громада в 1909 році відправила хлопця на навчання в Бучацьку гімназію.
Юнак і в гімназії навчався на відмінно, особливо захоплювався героїчним минулим свого народу в боротьбі за незалежність і волю. Мабуть, це й покликало його в легіон Українських січових стрільців, куди пішов добровольцем. У бою з російським військом потрапив у полон, і в час жовтневої революції перебував у Києві. Там вступив до Київського народного університету, вітаючи проголошення незалежної Української держави. А коли над молодою Україною нависла московська загроза, добровільно вступив до студентського куреня, який прийняв бій із переважаючими ворожими силами. Три дні 300 нашвидкуруч підготовлених до бою студентів стримували зграю до зубів озброєних головорізів генерала Муравйова. Усі триста загинули в цьому нерівному бою, не поступившись ні кроку назад. Серед них був галичанин Микола Корпан, який народився і зростав у прикарпатському селі Тяпчі (зараз Долинська територіальна громада Калуського району Івано-Франківської області).
Мужньому галичанину-крутянину в рідному селі споруджено пам’ятник, біля якого кожного року вшановують загиблих за волю та незалежність неньки України.
З нагоди відкриття пам’ятника поет-краянин Василь Олійник написав поезію і присвятив її Миколі Копану, який навічно залишиться в пам’яті нащадків молодим і відважним…
МИКОЛА КОРПАН
На Аскольдовій могилі український цвіт!
По кривавій по дорозі нам іти у світ.
Павло Тичина
...Життя молодого нестримний політ
Штиками спинили захланці червоні.
І так було важко тримати землі
Бійця-українця на білій долоні.
Холонуло тіло, як сонце, його,
Що тихо за обрій під вечір сідає.
Як він умирав - так вмирає вогонь,
Так вітер у полі під ранок втихає.
Чи знало це Тяпче? Батьки і брати,
Котрі вже відчули, як дихає воля?
Можливо, їм снились знамена й хрести
Чи зламаний явір у сніжному полі?
Під Крутами вбитий Микола лежить,
Віддав він себе Україні в офіру,
І триста із ним смертну стрінули мить,
І стали їм Крути немов Термопіли.
А п’яний, як ніч, більшовик Муравйов
Готовий в червону Москву полетіти:
Здобув перемогу! - на сніг ллється кров...
І стогнуть Вкраїни скатовані діти.
...Миколо, Миколо, упав ти, як цвіт,
На віку двадцятого довгу дорогу.
Та інші повстали, щоб скинути гніт
Й здобути вкраїнській землі перемогу!
