Генріх Шліман безперечно був однією з непересічних особистостей XIX століття. Цей німецький комерсант, який почав шлях простим портовим рознощиком і нажив своєю заповзятливістю значний капітал, прославився насамперед як археолог-аматор. Він відкрив легендарну Трою і знайшов скарб царя Пріама, який згадується в «Іліаді» Гомера.
Крім того, Шліман був поліглотом, який розробив власний метод вивчення мов, що дозволив йому в короткий термін оволодіти не тільки багатьма європейськими, а й деякими азіатськими мовами.
Генріх Шліман народився 1822 року на півночі Німеччини в досить бідній родині пастора. У ранньому віці він виявив великі здібності та чудову пам'ять, і батько сам навчив його читання та письма, а також дав початкові уявлення про латину. Хоча в сім'ї було дев'ять дітей і у батьків не було можливості відправити всіх до школи, але Генріх відрізнявся особливим розумом і кмітливістю, тому батько вважав за необхідне дати йому освіту. Однак навчання в школі не вдалося завершити, оскільки зі смертю матері справи сім'ї пішли зовсім погано, і Генріх змушений був залишити стіни навчального закладу та почати працювати.
Коли він досяг повноліття, то вирішив спробувати щастя в далеких країнах, і влаштувався працювати на корабель, що вирушає до Венесуели, проте судно зазнало аварії недалеко від Нідерландів. Таким чином, юний Шліман опинився в чужій країні без грошей та знання мови. Йому вдалося влаштуватися рознощиком листів, і він одразу взявся за вивчення спочатку голландської, а потім англійської, яка широко використовувалася в портовому місті.
Саме в цей час Шліман винайшов свій метод вивчення мови, який дозволив йому в майбутньому стати поліглотом.
Знання кількох іноземних мов дозволило Генріху Шліману знайти хорошу роботу в голландській фірмі, яка мала представництво в Росії та відправила талановитого співробітника у далеку країну. Цікаво, що в момент свого приїзду в Санкт-Петербург він практично не володів російською мовою, оскільки міг порозумітися з партнерами німецькою та французькою, проте це не задовольняло поліглоту, і він взявся за вивчення нової мови і незабаром освоїв і її.
Торгові відносини Шлімана у Росії склалися вкрай успішно, і кілька років йому вдалося нажити великий капітал. Одружившись з дочкою адвоката Катериною Лижиною, Генріх отримує вхід до комерційних петербурзьких кіл, і завдяки своїй заповзятливості стає мільйонером і вирішує, що настав підходящий момент для здійснення його давньої мрії. Справа в тому, що з дитинства Генріх мріяв знайти місто Трою, про яку писав у своїй знаменитій поемі Гомер. Довгий час у науковому світі вважалося, що це давньогрецьке поселення було лише вигадкою поета, і тому ніхто не припускав проводити розкопки з метою пошуку. Наживши фантастичний капітал, Шліман вирушає на узбережжя Егейського моря, де на його думку мала розташовуватися фортеця. На той час він уже розлучився з дружиною, яка не поділяла його інтересів, і одружився з гречанкою Софією Енгастроменом, яка також захоплювалася Гомером і мріяла про пошуки Трої.
Розкопки були пов'язані з великими труднощами, і багатьом здавалися божевільною ідеєю, проте 1873 року було здійснено сенсаційна знахідка – скарб царя Пріама, про який згадував Гомер, що підтвердило справжність свідчень давньогрецького поета про Трою. Далі йшли нові розкопки та знахідки, проте саме цим відкриттям Генріх Шліман вписав себе в історію археології.
В чому ж полягав метод Генріха Шлімана, який дозволив стати поліглотом?
Генріх Шліман володів досить вільно 14 мовами, і міг читати ще кількома мовами. Сам він говорив, що вивчив лише одну мову безкорисливо – це була давньогрецька, яка була необхідна археологу-аматору, одержимому ідеєю пошуку Трої, для читання Гомера в оригіналі. Інші ж мови він навчав лише для того, щоб досягти успіху в комерційних справах.
Першими іноземними мовами для Шлімана стали голландська та англійська, і в автобіографічній книзі «Пригоди мого життя» він розповів про те, якими способами він користувався:
«Цей простий метод полягає насамперед у тому, що потрібно багато читати вголос, не роблячи перекладу, щодня займатися по годині, писати тексти на теми, які перевіряє вчитель, завчати їх напам'ять і відразу розповідати вголос (…). Щоб якнайшвидше прищепити гарну вимову, я відвідував у неділю богослужіння в англіканській церкві і промовляв потихеньку кожне слово проповіді».
Це дозволило йому набути достатні знання англійської та голландської протягом півроку, після чого він відразу ж перейшов до вивчення французької, яку також вивчив з легкістю за своїм методом. На жаль, у своїх спогадах Шліман залишив дуже суперечливі розповіді про своє життя, у тому числі і про те, як вивчав мови, проте ми можемо виділити основні засади його методу:
Навчання починалося з читання паралельних текстів, що дозволяло відразу ж поринути у реальну мову, а також читати, не звертаючись до словників.
Після того, як текст був зрозумілий, Шліман заучував якийсь уривок напам'ять.
Наступним кроком було написання невеликого тексту на цікаву для нього тему, причому в ньому він намагався використати щойно вивчені слова та висловлювання, щоб краще закріпити їх у пам'яті. Твір віддавав на перевірку носієві мови (у Голландії це були моряки), після чого Шліман завчав вже свій текст і найближчим часом розповідав його вчителю, щоб той виправив вимову.
Важливим моментом було також прослуховування проповідей, що дозволяло майбутньому поліглоту не лише покращувати його сприйняття на слух, а й звертати увагу на свою артикуляцію.
Нам може здатися, що метод, який використовував Генріх Шліман, не містить нічого нового, проте поліглот став справді новатором у цій галузі. Не слід забувати, що аж до середини XIX століття не було практично жодних методик для освоєння іноземних мов, оскільки в шкільному навчанні увага приділялася лише мертвим мовам, таким як латина та давньогрецька, і тут була своя специфіка. Учням був потреби говорити цими мовами, і тому головним завданням було лише засвоєння граматики і можливість читати, і тому вивчення будувалося насамперед перекладі текстів і заучуванні окремих слів. Перед Шліманом стояло досить складне завдання, оскільки він мав у короткий термін навчитися говорити іноземною мовою, не маючи ні словників, ні підручників. Його підхід був дуже творчим, і багато з принципів лягли в основу сучасних методик вивчення мови.
Таємниця методу Шлімана полягала у вивченні текстів напам'ять, завдяки чому нові слова та висловлювання він запам'ятовув у контексті, що на сьогодні визнається більш ефективним, ніж зазубрювання окремих слів.
Паралельно з цим вивчалися і граматичні принципи мови, і таким чином граматика не ставала самоціллю, а лише інструментом, що дозволяє на основі шаблонів складати свої фрази.
Важливим моментом було також проговорювання завчених текстів вголос, що дозволяло Шліману не тільки відпрацьовувати вимову, але також звикати до звучання іноземних слів і долати певний психологічний бар'єр, який неминуче виникає у того, хто вивчає мову, в розмові з іноземцем. Сучасні психолінгвісти відзначають, що спочатку незвичне звучання власного голосу, який вимовляє іноземні слова, може викликати страх говорити. Саме тому дуже важливо від початку читати тексти вголос, навіть якщо багато чого залишається спочатку незрозумілим.
Особливу увагу хочеться звернути на те, що Шліман відразу ж використав вивчені слова, намагаючись написати невеликий текст на цікаву для нього тему. Цей момент особливо важливий, оскільки дозволяв поліглоту перевести пасивні знання на активні, а зацікавленість у темі полегшувала завдання запам'ятовування.
Звичайно, той, хто вивчає іноземну мову не може повністю взяти на озброєння метод Генріха Шлімана, оскільки цей німецький поліглот мав феноменальні лінгвістичні здібності, що дозволяли йому не просто заучувати, а буквально запам'ятовувати великі тексти напам'ять. Однак деякі принципи можуть бути корисними для освоєння будь-якої мови. Якщо ви щодня читатимете вголос, заучуватимете хоча б невеликі вирази і почнете листування з носієм мови, який зможе виправляти ваші повідомлення, то результат не змусить себе чекати. А вивчення мови перетвориться з важкої праці на справжнє задоволення!
