Пропоную сьогодні, 11 січня, у Міжнародний день слова «спасибі» і день вдячності потеревенити, як часто говорять, про "найбільш невдячну" професію – педагогів у школі . Ми визначимо себе у пропонованих архетипах вчителів через призму психології та нейробіології. Можливо, ми з усмішкою впізнаємо себе та поміркуємо, як наші «маски» впливають на мозок підлітків. Зображення згенеровано штучним інтелектом.
Архетип «Свій у дошку»: пастка коротких спідниць та молодіжного сленгу
«Діагноз» таких педагогів: їхнє кредо - попри все і всіх стерти ієрархію, використовуючи молодіжний жаргон, стиль одягу чи надмірну неформальність. Така може і без спідниці в школу заявитися, і обійматися з підлітками, і створити антифан-клуб обговорення своїх колег.
Погляд нейробіолога, за книгою Діка Свааба «Ми – це наш мозок» : підлітку потрібен «дорослий» як орієнтир і безпечна межа. АЛЕ коли вчителька/ вчитель мімікрує під однолітка, мозок учня втрачає відчуття опори (префронтальна кора не отримує зовнішнього регулятора).Простішими словами, стирання меж стирає моральні цінності – і школа матиме некерований клас…це мінімум.
Такі вчителі справді ризикують - від втрати поваги колег до перетворення на «аніматора», якого не чують у критичних ситуаціях, а також це все призведе до втрати себе у професії.
Архетип «Диктатор у футлярі»: закомплексованість під маскою сталевої дисципліни
«Діагноз» таких тривожних педагогів(часто, але не обов'язково, старшого віку), у використанні влади для придушення власних страхів, адже будь-яке питання підлітка сприймається як замах на «священну корову» авторитету.
Погляд психолога (за Д. Гоулманом): такі "штормові" педагоги провокують «емоційне викрадення» мигдалеподібного тіла учня. У класі панує страх, а в стані страху кортекс вимикається — навчання стає неможливим.
Ризик: хронічний стрес у дітей та глухий супротив, що переходить у саботаж.
Архетип «Професійна жертва»: вигорання, що стало стилем життя
«Діагноз» : вчитель, який постійно апелює до совісті: «Я стільки років у школі, а ви...». Використання почуття провини як головного інструменту маніпуляції.
Підлітки, за книгою Світлани Ройз «Маленькі дорослі люди», мають дуже чутливі радари на щирість. Почуття провини викликає у них лише бажання дистанціюватися або агресію, але ніяк не повагу.
Ризик: формування у дітей токсичного ставлення до обов’язків. Учні не хочуть працювати на уроках таких педагогів або роблять завдання без творчості.
Архетип «Холодний експерт»: Тільки факти, жодних емоцій
«Діагноз»: педагог-функція. Він ідеально знає предмет, але ігнорує особистість учня. Погляд Маріано Сігмана (книга «Таємне життя розуму»): без емоційного залучення інформація не маркується як «важлива». Мозок підлітка просто стирає такі знання, як спам.Ризикуємо перетворити навчання на механічне й нудне.
Упевнена, що кожен з нас волів би якоїсь золотої середини… Такий собі формат «автентичного педагога без маски».Розгляньмо «діагноз» такої особи: дорослий, який визнає свої помилки, має власні кордони та поважає кордони учня. Це людина, у якої школа і робота НЕ на першому місці, бо там місце зайнято отриманням щастя від самого факту життя, радості від оточення , хобі і т.д.
Тож як зняти маску архетипу та стати для підлітка тим самим «значущим дорослим», про якого пише педагогіка?
Переконана, що справжня педагогічна впевненість не потребує ані коротких спідниць, ані крику – це професійна навичка, фундаментом якої є моральні життєві цінності. Тож бажаю усім гідної впевненості, колеги, радості від кожного дня, розуміння того, що ви топчете ряст шляхом, яким пробігають діти: просто пам’ятайте, що ми - провідники.
