Справжнє ім’я Анни Ахматової – Анна Горенко. Народилася майбутня поетеса 11 (23) червня 1889 року в родині морського інженера у дачному передмісті Великий фонтан під Одесою. Через рік сім’я переїхала до Царського села. Згодом дівчинка стала ученицею царськосельської Маріїнської гімназії. Літні канікули проводила під Севастополем.
У 11 років Анна написала свій перший вірш. У святвечір 1903 року вона познайомилась з Миколою Гумільовим і з того часу стала постійним адресатом його віршів.
У 1905 році, після розлучення батьків, Анна з матір’ю перебралася до Євпаторії. Дитячі літні спогади стали основою її першої поеми «Біля самого моря» у 1914 році.
У 1906-1907 рр. навчалася у випускному класі київської Фундуклеївської гімназії, у 1908-1910 рр. – на юридичному відділенні київських Вищих жіночих курсів.
У цей час вона переписувалася з Гумільовим, котрий виїхав до Парижу. У 1907 році в Парижі, в журналі, що видавався Гумільовим «Сіріус» поетеса опублікувала перший вірш «На руці його багато блискучих кілець» під псевдонімом «А. Р.». Сама Ахматова згадувала про це так: «Мені тому прийшло на розум узяти собі псевдонім, що папа, дізнавшись про мої вірші, сказав: «Не сором моє ім’я». – «І не треба мені твого імені!» - сказала я…».
Псевдонім «Ахматова» Анна Андріївна Горенко собі взяла з дівочого прізвища бабусі, за переказами татарської княжни: східна величавість поета відзначалася багатьма її сучасниками.
Весною 1910 року, після декількох відмов, Ахматова погодилася стати дружиною Миколи Гумільова, і 25 квітня «за Дніпром у сільській церкві» вони повінчалися.
Медовий місяць подружжя провело в Парижі, де поетеса познайомилась з художником Амадео Модільяні, що зберіг її подобу в олівцевому портреті. Виїжджаючи з Парижу, Ахматова кидала у вікно його майстерні прощальні червоні троянди.
У 1912 році народився син Ахматової й Гумільова Лев Гумільов, майбутній учений-етнограф. Проте у 1914 році шлюб фактично розпався.
Дебют Ахматової як поета відбувся 14 червня 1910 року в знаменитій «башті» Вяч. Іванова (квартира, у якій збиралася письменницька еліта, нагадувала вежу). У цей час вона і стає Ахматовою, публікуючи під цим псевдонімом вірш «Старий портрет».
У 1911 році створюється літературний гурток «Цех поетів», який очолює Гумільов, а Ахматова стає його активним учасником і секретарем. У цей час намітилась кризу символізму. Нові літературні явища виникають як бунт проти символізму та його ідей. «Цех поетів» заявив про утворення нового поетичного напряму – акмеїзм.
У 1912 році М. Гумільов і С. Городецький проголосили появу акмеїзму. Сама назва «акмеїзм», за свідченням А. Бєлого, виникла в запалі полеміки і не була ґрунтовно вмотивована: про «акмеїзм» і «адамізм» (тобто культ первозданності, як світ за Адама) жартома сказав В’яч. Іванов.
Словникова робота.
Акмеїзм (від грец. akme – вершина чогось) – модерністська течія в російській поезії початку ХХ ст. Акмеїсти утверджували класичну ясність і простоту, повернення до реального світосприйняття. Вони розробили лаконічний поетичний стиль. У центрі поезії акмеїстів людина в її історичних і духовних проекціях (за Ю.І. Ковбасенком).
У цей час поети збираються у знаменитій петербурзькій кав’ярні «Бродяча собака», де читають вірші, сперечаються, шукають нові художні шляхи, намагаються змінити дійсність через мистецтво, слово. Це були часи, коли поезія, творчість були життям, а життя нічим іншим, як поезією, мистецтвом.
Значна частина творчості Ахматової присвячена Україні. Це поетичний цикл «Київський зошит», збірка «Вечір». У 1958 р. вона переклала на російську мову збірку поезій І. Франка «Зів’яле листя».
Київ.
Древній град неначе вимер,
Дивний мій приїзд.
Над рікою Володимир
Чорний хрест підніс.
Шелестливі липи й в’язи –
Трепетний нічліг.
Зір вознесені алмази
Богові до ніг.
Шлях мій слави та офіри
Тут закінчу я.
Й ти, що був мені до міри,
І любов моя.
Переклав Д. Павличко.
