Зарубіжна література
Рей Бредбері
Творчість Рея Дуґласа Бредбері — один із дивовижних проявів сучасної американської культури. Життєвий і творчий шлях Рея Дуґласа Бредбері Рей Дуґлас бредбері народився 22 серпня 1920 року. Друге ім’я Дуґлас батьки йому дали на честь знаменитого актора кінематографу Дуґласа Фербенкса. Дитинство минуло в невеликому містечку Вокіґані, яке згодом з’явиться у його творчості під назвою зеленого міста Ґрінтауна. батько Рея, монтер телефонної станції, під час Великої депресії 1932 р. втратив роботу, і в пошуках кращого життя сім’я перетнула країну з півночі на південь, а потім — із півдня на північ. Зрештою, вони опинилися в Лос¬Анджелесі, де Бредбері закінчив середню школу, і на цьому його формальна освіта закінчилася. Мешкаючи на околиці Лос-Анджелеса, поряд із будівлею «фабрики мрій» — кіностудії Парамаунт, бредбері мусив заробляти на прожиток, продаючи газети й водночас пробуючи 284 свої сили в літературі. У серпні 1936 р. у вокіґанській газеті з’явилася перша публікація митця — вірш «Пам’яті Віллі Роджерса», а наступного року в лосанджелеській «Антології студентських віршів за 1937 рік» було опубліковано поезію «Голос смерті». Про свої дитячі роки він збереже враження в «Кульбабовому вині» та численних оповіданнях про Дуґа — простого американського хлопчика, у якому легко вгадати автора. За працею і творчістю, самодіяльними театральними постановками й поетичними вечорами Бредбері не забував про освіту. «У мене не було коштів,— згадував пізніше письменник,— щоб вступити до університету. Утім, університет нічого не дає для становлення особистості: письменник повинен робити це сам. я відвідував публічну бібліотеку, працював там годинами, по три, чотири дні на тиждень. До двадцяти років я вже прочитав усі значні п’єси, знав американську, французьку, італійську, англійську історію, найвідоміші повісті та оповідання». Сам письменник напівжартома називав себе «бібліотечним випускником». наполеглива праця, зрештою, дає свої результати: на початку 1940¬х рр. поодинокі оповідання Бредбері починають виходити друком, спершу в невеликих місцевих журналах, а згодом — у престижних виданнях. Ранні оповідання письменника увійшли до збірок «Темний карнавал» (1947), «жовтнева країна» (1955). Зі «страшними» оповіданнями (наприклад, «Вітер», «Карлик», «Коса», «Маленький убивця», «Електростанція») контрастують «добрі» й надзвичайно поетичні новели із циклу про казкову сімейку: «Дядечко Ейнар», «Квітневі чари», «Повернення додому». Справжній успіх приходить до Бредбері лише через три роки, коли з’являються «Марсіанські хроніки». Із 1943 р. Рей Бредбері став професійним письменником, створюючи по 52 оповідання на рік. Репутацію майстра наукової фантастики Бредбері принесли «Марсіанські хроніки» (1950), у яких ідеться про космічну війну у близькому майбутньому. У своїх творах Бредбері пише про згубні для людства наслідки антигуманного техніцизму, про те, що на сучасній стадії науково-технічної революції багато її відкриттів обернулися нещастям для людей. У «Марсіанських хроніках» передано почуття страху, що охопило людей, які живуть у напруженому очікуванні катастрофи. Попри всю гірку гостроту одкровень, проза Бредбері поетична. У його оповіданнях і романах лунають попередження, звернені до людей, страх за їхнє майбутнє, біль, сум і надзвичайно рідко — надія. Виникають картини спустошеної землі, висохлих водойм, самотності тих, хто випадково залишився серед живих. невдовзі після виходу роману «451° за Фаренгейтом» у житті Р. Бредбері розпочався етап нагород і премій. 1954¬го він отримав нагороду національного інституту мистецтв і письменства. Двічі йому присуджували премію О. Генрі. Усього ж на рахунку Бредбері 8 нагород і 2 номінації в галузі кіно. 2000 року письменник здобув медаль національної Книжкової премії за підсумком усієї прижиттєвої творчості; 2004¬го — національну медаль мистецтв Президента Дж. Буша; 2007¬го — Пулітцерівську премію «за визначну, плідну й глибоко впливову кар’єру як незрівнянного автора наукової фантастики і фентезі». Визначний письменник пішов із життя 5 червня 2012 року. «я не можу назвати письменника, чиє життя було б кращим від мого. Всі мої книги видані, вони є в усіх шкільних бібліотеках, і, коли я виступаю перед публікою, мені аплодують ще до того, як я почну говорити»,— із втіхою підбив підсумки своєї творчості Рей Бредбері. Тривога за майбутнє суспільства в романі-антиутопії «451° за Фаренгейтом» «Фантастика — це наша реальність, доведена до абсурду»,— сказав одного разу Рей Бредбері, автор відомого роману «451° за Фаренгейтом», що дуже яскраво характеризує провідні ідейні мотиви його творчості. У романі розповідається про, здавалося б, зовсім парадоксальні з погляду здорового глузду події. Автор подає на суд читача своє бачення майбутнього світу — світу споживачів, де народ, немов маріонетку, контролює тоталітарна верхівка. Думки людей також підпорядковано режиму, усюди діють каральні загони пожежників. Пожежники, чий святий професійний обов’язок — боротися з вогнем, полюють у суспільстві за книжками і спалюють їх. Вигадка? Плід уяви фантаста? навіщо письменникові такі апокаліптичні видовища? Щоб налякати читачів? ні. Він прагне не налякати, а застерегти людей: будьте пильні, це може статися! Творча історія, сюжет роману-антиутопії «451° за Фаренгейтом» «451° за Фаренгейтом» — роман антиутопія в жанрі наукової фантастики. Уперше його було надруковано 1953 року. Автор присвятив книгу «Донові Конґдону зі вдячністю». Книга містила 25 000 слів, які було написано впродовж 9 днів ще 1951 року, і коштувала 9 доларів 80 центів. Саме таку суму письменник заплатив за роботу за друкарською машинкою в бібліотеці імені Лоренса Павелла в Каліфонійському Університеті в Лос¬Анджелесі (це 20 центів за годину). Поспіх було зумовлено тим, що Бредбері, шукаючи усамітнення (працювати вдома він не мав змоги; згодом іронічно зауважував, що, коли доводилось обирати між письменством й іграми із дочками, обирав останнє), знайшов його саме у згаданій бібліотеці. ця книга в багатьох аспектах стала програмовою для Бредбері. Письменник не раз повертався до неї й навіть створив п’єсу за тими самими мотивами. Він стверджував, що це єдиний науково-фантастичний роман, що вийшов з ¬під його пера; решту творчості слід вважати приналежною до жанру фентезі. назву роману було обрано тому, що нібито за цієї температури самозаймається папір. насправді папір самозаймається за температури трохи вище 450 градусів, але за Цельсієм. За визнанням Бредбері, помилку було спричинено тим, що під час обрання назви він консультувався з фахівцем пожежної служби, який і сплутав температурні шкали. Автор описав людей, які втратили зв’язок одне з одним, з природою, з інтелектуальним спадком людства. Люди поспішають на роботу чи з роботи, ніколи не говорячи про те, що вони думають або відчувають, розмовляючи лише про безглузді дрібниці, захоплюючись тільки матеріальними цінностями. Удома вони оточують себе інтерактивним телебаченням, яке проектує зображення одразу на стіни (у які вбудовані кінескопи), і заповнюють свій вільний час переглядом телевізійних передач, нескінченних і безглуздих серіалів. Однак «благополучна», на перший погляд, держава перебуває на порозі тотальної руйнівної війни, якій судилося початися… Головні герої Ґай Монтеґ, пожежник. Мілдред Монтеґ, дружина Ґая, ладна донести владі на чоловіка. Кларіса, молода дівчина, подруга Ґая. Фабер, професор, друг Ґая. брандмейстер Бітті, капітан пожежників. ТЛ. Фантастична література (фантастика) — різновид художньої літератури, у якій зображено дивний і незвичний світ, із яким людина в реальному житті зіткнутися не може. Слово фантастика у перекладі з грецької означає мистецтво уявляти. Засновниками фантастичної літератури вважають Е. По, Жуля Верна, Г. Веллса. Серед різновидів фантастичної літератури виокремлюють науково-фантастичну літературу. Науково-фантастична література — художні твори, у яких автори під впливом науково-технічного прогресу намагаються в образній формі прогнозувати майбутнє, показувати прийдешню долю людства. Утопія (утопічна література) — література, у якій картини майбутнього змальовано набагато кращими, ніж сучасність. Антиутопія (утопічна література) — література, у якій людство змальовано гіршим, ніж сучасність. новела Р. Бредбері «Усмішка» та роман «451° за Фаренгейтом» належать до антиутопії. Провідні мотиви твору — книги (читання), пожежі, тотальний контроль, інакомислення. Натовп і влада Події відбуваються в недалекому майбутньому на батьківщині Бредбері — у Сполучених Штатах Америки. життя пересічної людини — це тільки робота й відпочинок, на інші види діяльності часу просто немає. При цьому під проведенням дозвілля мають на увазі перегляд телевізора або їзду містами на реактивних машинах. Від такого способу життя люди поступово черствіють, усамітнюються, припиняють любити одне одного, не народжують дітей… 291 Людям не дозволяють думати, розмірковувати про свою долю («не дай, боже, якщо вони почнуть робити висновки та узагальнення»). Запроваджують інтелектуальний стандарт; людей, які читають, оголошують божевільними. Культивується тип людини, яка втратила саму себе, свою неповторність. У романі зображено нове, майбутнє споживацьке суспільство (антиінтелектуальна Америка), де панують тоталітаризм і майже повний контроль над суспільством. Керівництво держави намагається підпорядкувати собі навіть думки людей: книги заборонено, незаконним вважають читання й переховування будь-якої літератури, за дотриманням порядку мають стежити пожежники. Після того як будинки почали зводити вогнетривкими, завданням пожежників стало: на сигнал тривоги виїжджати негайно; швидко розпалювати вогонь; спалювати все вщент; негайно повертатися до пожежної станції; бути напоготові до нових сигналів тривоги. 451° за Фаренгейтом (233 градуси за Цельсієм) — температура, за якої загоряється папір. Пожежники не гасять вогню: вони його розпалюють. Вони носять скафандри із зображенням фенікса на грудях і саламандри на плечі. Пожежники — опора режиму, запорука того, що люди не читатимуть книжок, адже книжки примушують самостійно думати й аналізувати. Пожежники спалюють книги й будинки, де їх ховають. Владі легше керувати натовпом, якщо пришвидшити темп життя, придумувати нові спортивні ігри, розвивати в людях почуття стадності, автоматизму. більше швидких машин, кольорових телепрограм, більше шуму, галасу. Будь-яке інакомислення чи самостійна думка роблять особу небезпечною для режиму та потенційною мішенню карної пожежної команди. Зображаючи основні аспекти маніпулятивного впливу держави на особистість через ЗМІ (засилля екранної продукції розважального характеру, віртуалізація реального життя та зворотний процес сприйняття віртуального як реального, інформаційне перенасичення тощо), автор застерігав читачів, вказуючи на проблеми, які стали очевидною реальністю вже через 20–30 років після написання роману. Образ держави маніпулятора в романі має характер не стільки фантастичний, скільки реалістичний, підсилений гротескною поетикою. Донесла карним органам на чоловіка, який утримує вдома книжки, і дружина Ґая — Мілдред. Тепер уже домівку Монтеґів спалюють ущент. Ґай Монтеґ довідався від професора Фабера про існування відлюдників — шанувальників книг — і подався до них. Утопічні принципи збереження знань і скарбів цивілізації для майбутнього розділяв і Бредбері, великий шанувальник бібліотек. його персонажі фактично чекають на героїв, що прийдуть і змінять тоталітарний режим на кращий. Для цього нового суспільства й зберігають знання відлюдники — шанувальники книг. Головна мета твору — підвести читача до думки про те, що науково-технічний прогрес не тільки несе добро, але, на жаль, нерідко призводить до втрати загальнолюдських цінностей. Важке прозріння особистості в тоталітарному суспільстві Це роман про важке прозріння особистості в тоталітарному суспільстві. Віра й надія письменника на порятунок світу пов’язані з людиною, що прозріває та стає на шлях боротьби. Один із пожежників — Ґай Монтеґ — починає замислюватися над тим, що він чинить, і ось уже він ховає за пазуху, як найдорогоціннішу святиню, приречені на вогняну смерть книжки. Спонукою до тривожних роздумів стала незвична подія: на черговому спаленні жінка — власниця будівлі й бібліотеки — відмовилася покинути улюблені книжки й загинула в пожежі. Монтеґ знав, що йому загрожує, коли його викриють, але остаточний вибір він уже зробив раз і назавжди. Книжки варто рятувати, вони — пам’ять людства, його досвід, у них — правда про злочини, помилки, прозріння, у них — усе те, без чого людство перестає бути людяним. Монтеґа переслідують пожежники, і він утікає з жахливого міста, у якому щодня спалахують вогнища, де згоряють книжки. Він зустрічає людей, що несуть розум багатьох людських поколінь, адже кожен із них зберігає в пам’яті якусь зі знищених книжок. Пам’ять людська не горить. Монтеґ, який виріс у середовищі пожежників (пожежниками були його дід і батько), дізнається, що є на землі й інші закони та принципи людського співжиття. Кожен повинен лишати по собі щось на світі, необхідне людям: книжку, картину, вибудувану з цегли стіну, сад, виплеканий власноруч… Саме про таке життя мріє тепер Ґай Монтеґ. І боротиметься за нього. Рей Бредбері показує, що будь-яка людина може змінитися, було б лише бажання. Ґай Монтеґ, головний герой книги, яскравий приклад того, як зі справного гвинтика системи він перетворюється на повноцінну особистість, і сприяє цьому дивовижний збіг обставин. Такий оптимістичний фінал роману «451° за Фаренгейтом» — одного з кращих творів у доробку письменника.