Це досить типова за африканськими мірками держава, бідна і не надто благополучна. До того ж вона й розташована в не найбезпечнішій частині Африки, поруч із територіями Сомалі, які в XXI столітті стали розсадником піратів.
Столиця країни також називається Джибуті.
Держава отримала незалежність у 1977 році. Дехто тут досі розмовляє французькою, але більше поширена арабська мова.
Більше половини населення країни проживає в столиці.
Щорічно Джибуті відвідує кілька десятків тисяч туристів, більше половини з яких – французи.
На території країни немає будь-яких історичних пам'ятників або визначних пам'яток.
Близько третини жителів Джибуті не вміють читати і писати.
Більше половини місцевих жителів не мають жодної роботи.
На сільське господарство припадає лише близько 3 відсотків загальних доходів країни.
У Єкатеринбурзі живе вдвічі більше людей, ніж у Джибуті.
Тут є цілих три телеканали й одна радіостанція.
Усі річки в Джибуті пересихають у сухий сезон.
У географічному центрі країни розташована найнижча точка африканського континенту – озеро Ассаль.
У 2008 році між Джибуті та сусідньою країною Еритрея почалися бойові дії. Через три дні вони були зупинені завдяки втручанню французьких миротворців.
У віддалених селах тут білу людину можуть сприйняти за злого духа, і поводитися з нею відповідно. Туризм у цих краях взагалі небезпечний.
Більша частина всього виробленого в Джибуті згодом вирушає в роздерту на частини країну Сомалі, де і продається на місцевих ринках.
За межами оазисів і окремих високогірних плато тут практично нічого не росте.
Стандартні чайові в місцевих закладах становлять одну десяту від суми замовлення.
У місцевих містах на вулицях немає тротуарів. Ходити пішки небезпечно, зокрема й тому, що можна потрапити під колеса місцевим автомобілістам.
