Дивлюсь на себе - майже не змінилась,
Такою є, як і була раніш.
Тільки неправду впізнавать навчилась,
З роками, мабуть, бачу все чіткіш.
Я менше плачу, більше вже сміюся,
Через невдачі менш себе корю.
Буває всяко, та я не здаюся,
Життя не завжди буде, як в раю.
Не все я слухаю, на осуд не звертаю
Увагу і не дивлюсь за людьми.
Як спогади і сум враз огортають,
В думках читаю тихо молитви.
Така я є, я, майже, не змінилась,
Лиш душу вже не відкриваю всім.
Вже не спішу в житті, а зупинилась,
Певно, втомилась від усіх подій.
Отож, живу тихенько, без образи,
Когось боюсь образити також.
Лишаю в пам'яті лише хороші фрази,
І в голову не беру злих думок.
Марина Лавришин
