Дивлюсь я на синів 
, що підростають,
І з кожним днем міцніють як дуби.
Дивлюсь на них і щастя відчуваю,
За те, що діти є у мене, я - у них.
Я заглядаю в очі їх щодня,
І бачу там веселість ще дитячу,
І безтурботне радісне життя,
Нестримну, юну, часто, вперту вдачу.
Дивлюсь, милуюсь... І приходить думка,
Як же багато втрачено синів!
Страшна й лиха розлучниця-розлука
Синів назавжди забирає на війні.
Синівські очі згаснуть для батьків,
Ті очі теж колись були веселі...
І, не питаючи, краде війна синів
Назавжди з рідної щасливої оселі.
Синівські очі мама не забуде,
Вони - у серці, у душі, в думках...
І поки серце мами б'ється в грудях,
То доти син живий в її очах.
...Мої сини... Як добре, що ще юні!
І ще п'янке дитинство манить скрізь.
Нехай війни ніколи в нас буде!
Нехай не знають наші діти сліз...
Найбільша розкіш - мирне тихе небо,
Коли живі всі наші доньки й сини.
В житті нічого більше нам не треба -
Лиш не було б розлучниці-війни
!
