Дивлюсь, буває, навіть озирнуся,
Сама до себе тільки усміхнуся.
Не маю подиву, сприймаю звично,
Не ставлюсь до подій скептично.
Знайшла душевну рівновагу
І втамувала врешті спрагу
Своїх пізнань, тепер щаслива,
Сміливо йду вперед крізь зливи.
…Думки вже не тікають врозтіч,
Все менш душі знайомий розпач.
Мій досвід — то тепер трамплін
Для всіх моїх подальших змін.
Тож день і ніч, від вечора до рання
На кращу долю маю сподівання,
Що навіть в час печалей і тривог
Мене підтримає у всьому Бог…
© Сергій Ущапівський
