Дитинства колиска — це рідне село...
... Стелився до лісу льон синьоокий,
Лелека горнула весь світ під крило
І простір навкруг, безкраїй, широкий.
Волошки цвіли в половілих житах,
Пшеничні лани в колоссі, мов рута,
До рідної хати вів сонячний шлях
І стежка в'юнилась ще незабута.
Молочні корови паслись на лугах,
Зозулі кували на черемшині
І мчалися коні на сильних ногах,
Лишаючи слід копит в конюшині.
Клепалися коси в досвітній порі,
Співали півні гучні серенади,
Кипіло життя від зорі до зорі
Й лунали пташок веселі рулади...
... Промчалось багато вже весен і літ...
Зозулі кують ще дзвінко у лузі,
Черемха розпушує пишний свій цвіт,
Розносить запах духмяний в окрузі.
Ромашки цвітуть й незабудки в траві,
Співучих пташок звучать всюди трелі.
Село ще тримає добро в рукаві
Та спогади теплі, ніжні, веселі.
Калина красу віддає навесні,
Вклоняючись низько отчій криниці.
Село дороге, таке рідне мені,
Як мамині мальви і чорнобривці.
І хата видніється там, вдалині,
Сповиті смутком щемливим пороги.
Батьки найдорожчі приходять вві сні
З високих небес сяйної дороги.
Бабусі давно відійшли в небуття.
Сумують без дії чисті дійниці.
Спокійно в селі, не вирує життя,
Лиш сяйво ллють із небес зоряниці.
До лісу не в'ється вже льон-довгунець,
Все заросло бур'яном, кропивою.
Ще стежка біжить в споришах навпростець
І б'є джерело водою живою...
Зимою в снігах моє рідне село.
Сади в сповитку тихенько дрімають
І горнуть до себе любов і тепло,
Ніжного цвіту в надії чекають.
Оксана Козак
22.01.2022
