Як зайчик друзів шукав
У великому лісі жив маленький Зайчик. Так сталося, що у нього не було нікого: ні рідних, ні друзів. І вирішив він піти великою стежкою, щоб в дорозі знайти собі товаришів. Зайчик так захопився думками пор майбутніх друзів, що не помітив на своєму шляху величезного собаку.
-Гав-гав, ти куди оце біжиш, хіба ти мене не бачиш?
-Ой, вибач, як добре, що я тебе зустрів. А давай будемо дружити.
-Дружити? Та ти знаєш, хто я такий? Я найкращій пес в усьому світі. Я зі всіма підряд не дружу.
Зрозумів Зайчик, що не вийде із собаки друга і пішов далі. А за великим дубом його вже чекала Лисичка, яка чула всю розмову.
-Зайчику, ти шукаєш друга? Я вже тут.
-Ти справді хочеш зі мною дружити? – запитало Зайченя
-Так ! А пішли до мене поп’ємо чаю.
Пішли,- з радістю погодився Зайчик.
Тільки вони зайшли до хатинки Лисички як та сказала:
-Ну що , Зайчику, ти повірив, що я з тобою дружити хочу? Ні, я хочу тобою пообідати. Так що залазь до каструлі , буду тебе варити.
Зрозумів Зайчик що його обдурили і давай тікати. Біг довго, аж поки не почув над собою голос :
-Агов, зачекай, ти куди так швидко біжиш?
Підняв Зайчик голову і побачив на дереві Білочку. Але він вже боявся після знайомства з Лисичкою, тому нічого не відповів.
-Зайчику, ти не бійся, я не скривджу тебе. Візьми ось горішок і розкажи, що з тобою трапилося.
Розповів Зайчик, що шукає друзів, але зустрів тільки нехороших звірів.
-Я вже й сам не знаю чи знайду справжніх друзів.
-То давай, я тобі допоможу. Тим більше, я знаю одну галявину, де живе багато зайчиків.
І пішли вони далі разом шукати друзів.