Дві самотні душі довго в небі літали.
Щось між хмар загубили,а щось відшукали.
Так надійно зжились із прозорими хмарами.
Над землею повисли голубими примарами.
Задивлялись в лісах на високі ялини,
Дослухались до звуків трембіт з полонини.
Мов птахи перелітні понад степом кружляли.
Так у небі безмежному нерозлучними стали.
А коли засвітилася зірочка рання,
Зародилося в душах самотніх кохання.
Щоб не впасти з дощем пошукали рятунку,
Обнялись міцно-міцно і злились в поцілунку.
У людському житті таке часто буває.
Коли душі самотні свою долю шукають!
С.Гармата
