🟥✍️ МІЙ ВІРШ -
📖 "ДУША ПОЕТА" 💝
Скільки в світі людей,
Стільки й душ дуже різних -
Як жорстоких, підступних,
Заздрісних, грішних,
Так і повних ідей,
Чутливих, капризних,
Й тих, що вгадують майбутнє,
І здатні віддати усе задля інших.
Але є особлива одна,
У віках прославлена та у епохах,
Що скрізь мандрує, ніби пілігрим,
Й над світом кружля віртуозно й прекрасно...-
Це - поета душа,
Обдарована з щедрістю Богом,
Вона - творець віршÍв,
І рим
підкорювач відважний.
Така душа лише
Здатна бачити в краплях роси́,
Кóтрі ніч розси́пала літня
На білої троянди пелюстка́х, -
Кришталеве намисто легке́
Неземної диво-краси,
Або сльозинки нÍмфи -
Від щастя - на щокáх...
Тільки ця душа
Може почути у звуках грози́
Гарчання тигрів вогняни́х
Над широким ла́ном,
А з тріпотінням крил джмеля́
Або смугастої оси́
Порівнює в поемах незрівнянних
Вії очей коханих.
Вона відчує першою
В дзвоні крапель осінньої зливи
Самотнього сéрця ридання тужли́ві;
В туманній пеленÍ довершений
Взріє о́браз близькóї людини,
А в сірих хмар громадах -
Розгле́дить химерних ко́ней рети́вих.
Ця тонка́ душа
Безпомилково здатна відрізнити
Справжню красу від фальші підробної,
А правду - від брехні - сповна́,
І буде в усі дзвони бити,
Як тільки зраду чи обман узріє на о́брії...
Коли ж поета ду́шу милу
Любов'ю доленька осяє,-
Увесь їй світ буде здаватись
Казкою магічно-чарівно́ю;
Вона наллється колосом спілим,
Щасливу пісню заспіває,
І щирим почуттям віддатись
Собі дозволить з ніжністю п'янко́ю.
У віршах полум'я́них
Зі світанком рожевим любов порівняє,
Що теплими вустами цілує небокрай,
Й солодке ди́хання її медвя́не
Ототожнить з дивовижною веснóю,
Кóтра яблунь пелюсткáми
Застеляє доро́гу у рай!
Так, лиш ця душа
Переживання має щирі
І пристрасті небесні та земнÍ,
Що мають втілення у злетах і падіннях,
І долі всі знамення визнача
З премудрістю властивою,
По-особливому сприймає
Життя перипетÍї.
Чорний колір очевидний
Здаватися їй може білим,
А темно-синій морок нóчі
Стане днем раптово світлим;
Їй властиво бути зіркою провÍдною,
Що вказує шляхи серця́м змарнілим,
Лагідним промÍнням милувáти очі
І потім, наче тінь,
Сховатись непомітно...
Та не шука́ прихильників
Душа поета з нетерпінням, -
Для небайдужих красномовні
Віршовані її творіння;
Якщо читач знайде́ в них
зцілення,
Життєве натхнення або провидÍння, -
То це для неї й буде, безумовно,
Найвищий успіх безцінний!
ДушÍ‘ такій - лиш Муза є милою подру́гою,
Лише Її чекає
з помітним трепетом вона;
У липневу спеку, чи у лютневу завірюху
Тільки Муза для неї - богиня свята́я,
Вірна супутниця й рідна сестра!...
Так, душа поета могутня й... вразли́ва,
І їх, геніальних, насправді
На світі не так вже й багато...-
Тому вони, немов перли́ни,
Повинні бути хранимі завзято,
Немов коштовність цінна,
Неначе золото та діаманти!
Якщо не вто́мимося гідно прославляти
Поетичної душÍ прекрасні пориви,
То тим сáмим будем вічно надиха́ти
Її на нові звершення
на літературній ниві.
І зможе нам тоді нажи́во
Душа ця з легкістю відкритись,
Й пізна́єм неймовірну силу
Тóнких струн її тендітних;
До душі такої всесвіту красивого
Залюбки́ ми зможем долучитись,
Знайшовши ключики чарÍвні
До скарбничок її заповітних!
(Наталя Орішко)
